8 глава

Чому все незвичайне, що людина робить зі своїм тілом, оточення так часто сприймає як ознаку психічного відхилення?
Відхилення від чого?
Від умовної норми?
А хто взагалі визначив, якою ця норма має бути?
Кай і Джеремія любили татуювання. Їхні тіла майже повністю були вкриті ними. Вони робили їх не для того, щоб виділятися чи привертати увагу, — їм подобалося перетворювати тіло на живе полотно, де кожен штрих зберігав частинку їхньої історії.
Для когось пам'ять жила у вицвілих фотографіях чи пожовклих сторінках старого щоденника в потертій шкіряній обкладинці. Вони обирали інший шлях. Найважливіші моменти свого життя Кай і Джеремія переносили на шкіру, немов прагнучи назавжди закарбувати те, що інакше розчинилося б у часі.
Перше татуювання Кай зробив ще у п'ятнадцять, і відтоді це стало їхньою спільною мовою.
Спочатку цим займався переважно Джеремія — він також обожнював пірсинг і модифікації тіла, знаходячи в цьому особливу естетику й спокій. Кай створював ескізи, а Джеремія акуратно переносив їх на шкіру — собі й йому.
Згодом захоплення настільки затягнуло Кая, що він сам почав пробувати себе в ролі майстра. Спочатку практикувався на власному тілі, крок за кроком укриваючи руку чорнилом і перетворюючи її на справжній тренувальний майданчик.
Хлопці сиділи в кімнаті поруч зі спальнею Кая. Раніше тут була велика гардеробна. Згодом Кай переробив її на власну татустудію.
Приміщення було невеликим, але через мінімум меблів здавалося просторішим. Вузьке вікно майже не впускало світла. Стіни вкривала темно-сіра декоративна штукатурка, а весь інтер'єр був витриманий у чорно-сірих тонах.
Посеред кімнати стояли темний шкіряний диван і спеціальне татуювальне крісло-стіл. Поруч — окремий столик із усім необхідним для роботи: машинками, чорнилом, голками.
Стіни майже суцільно вкривали ескізи. Частину Кай надрукував, частину просто закріпив поверх старих — здебільшого це були його власні малюнки.
Уздовж стін тонкою лінією тягнулася біла LED-підсвітка, надаючи кімнаті холодного, майже стерильного вигляду.
Кай сидів у татуювальному кріслі, витягнувши руку. Джеремія примостився поруч і зосереджено працював над татуюванням, заповнюючи вільну ділянку від передпліччя до плеча.
У кімнаті стояла тиша. Крізь вузьке вікно з боку пляжу долинали приглушені голоси людей, час від часу чулося гавкання собак.
Усе це тонуло в рівномірному дзижчанні татуювальної машинки.
Джеремія майже не говорив. Лише зрідка змінював положення руки Кая й знову схилявся над роботою.
— Ми з Лендоном цілувалися. На яхті. На твій день народження. І позавчора я поцілував його знову.
Джеремія завмер, не відриваючи голки від шкіри.
Машинка ще секунду тихо дзижчала, перш ніж він її вимкнув. Відклав руку Кая собі на коліно.
— Ти впевнений, що я маю це знати? — запитав він.
Голос прозвучав неприродно рівно.
Кай мовчав, наче добирав слова, розглядаючи свіжі лінії на власній руці.
— Ти мій найкращий друг.
Він ненадовго замовк, пальці вільної руки повільно стиснули край крісла.
— Хоча чомусь усі навколо вважають, що мій найкращий друг — саме Лендон.
Джеремія відклав машинку на столик і стягнув із рук латексні рукавички.
Плечі в нього напружилися.
— У мене зараз у руці ось це, і я можу ненароком зробити тобі боляче, — тихо сказав він після короткої паузи. — Тому, мабуть, варто зробити перерву.
Кай нічого не відповів.
Джеремія розправив плечі й відкинувся на спинку обертового стільця, склавши руки на грудях. Кілька секунд просто дивився на Кая, потім скоса глянув на його руку.
— Наскільки це серйозно?
— Дуже серйозно.
Відповідь пролунала одразу.
Кай гірко всміхнувся, але усмішка майже відразу зникла.
— Кай, ви ж не?.. Господи...
Джеремія провів долонями по обличчю, а тоді запустив пальці у волосся.
— Кай, Лендон — мій брат. Молодший брат. І лише ти знаєш, як сильно я його люблю. І на що я здатен заради нього.
Кай на мить стиснув губи.
— Знаю.
Він потер великим пальцем кісточку на іншій руці.
— Розумієш, із того вечора на яхті минуло вже понад три місяці, а для мене все стало тільки серйозніше. Спочатку я думав, що це сталося випадково. Ми ж тоді обоє добряче напилися...
— Не тільки ви, — примружившись, коротко кинув Джеремія.
Кай ледь усміхнувся.
— Зранку було ніяково.
Джеремія підняв брову.
— Каю Аддерлі буває ніяково?
На губах Джеремії на мить промайнула крива посмішка.
Кай теж усміхнувся, але ненадовго.
— У тому й річ, Джер. З ним я інший. І мене це, чорт забирай, лякає.
— Тебе нічого не лякає, — сухо відрізав Джеремія.
Кай підняв на нього очі.
— Інколи мене лякаєш ти.
Погляд Джеремії на мить затримався на його обличчі.
Кай провів долонею по вологому волоссю й важко видихнув, відкинувши голову на підголівник.
— Знаєш... кілька тижнів тому ми з Лендоном їхали забирати його фотографії. Дорогою він почав жартувати про свою смерть.
Джеремія перестав посміхатися й схилився вперед, спираючись ліктями на коліна.
Кай стиснув пальці в кулак і повільно розтиснув їх.
— Я раніше думав про таке. Про батька. Про дідуся після інсульту. Навіть про Ліама. Але ніколи — про когось із вас.
Він ненадовго замовк.
— І тоді вперше подумав... а що, як одного дня не стане Лендона?
Кай ковтнув і провів долонею по потилиці.
— Мене накрило так, що я ледь не зупинив машину.
Він стиснув щелепи.
— Якби я втратив тебе... було б хріново. Дуже. Але я б пережив.
Кай нарешті подивився на Джеремію.
— А без нього... ні.
Джеремія нічого не сказав. Лише міцніше стиснув руки на грудях.
— Ось тоді до мене й дійшло, що проблема не в тому поцілунку. — Кай гірко всміхнувся. — Вона в тому, що я, здається, давно вже влип.
Кілька секунд він мовчав, стискаючи й розтискаючи пальці на коліні.
— Мене дратує, коли на нього хтось дивиться. Бісить, коли він із кимось розмовляє. Постійно хочеться, щоб він був поруч. Мені треба знати, що з ним усе нормально. Де він. З ким він. Бісить, коли не відповідає на повідомлення або не бере слухавку.
Він підняв очі.
— Це взагалі нормально, Джер?
Джеремія дивився на нього кілька секунд, не змінюючи пози.
— Ти реально збожеволів, якщо розповідаєш мені про це.
Кай різко підняв голову.
— Міг би хоча б спробувати зрозуміти!
Джеремія нарешті перевів на нього погляд і гірко всміхнувся.
— Ти зараз говориш мені, що закохався в мого молодшого брата.
Він потер перенісся.
— І, чесно кажучи... я досі не можу нормально це усвідомити, Каю.
Кай провів рукою по волоссю.
— Я сам у шоці від того, як мене до нього тягне. 
Він на секунду замовк.
— Інколи дивлюся на нього — і все. Дах їде.
Кай похитав головою.
— Це взагалі нормально, що він має наді мною таку владу?
Джеремія відповів не одразу. Підвівся зі стільця, підійшов до вікна й на мить визирнув надвір.
— Не знаю, чи нормально. Ми з тобою вже давно не живемо як нормальні люди.
Кай випростався в кріслі. Напруга знову повернулася в його погляд.
— Я не планував ставати тим, ким став. Тоді я мав захистити Даніеля.
Він ненадовго замовк.
— До речі... я ніколи не дякував тобі.
Джеремія звів брову, повернувшись від вікна.
— За що?
— За те, що ніколи не лишався осторонь. Ти завжди був поруч.
Джеремія тихо пирхнув і сів назад на стілець, розвернувши його спинкою вперед.
— Каю, ти, якщо не забув, мій найкращий друг.
Він трохи помовчав, склавши руки на спинці стільця й поклавши на них підборіддя.
— І, до речі, ти теж ніколи не лишався осторонь. Усе лайно, яке траплялося в моєму житті, ти переживав разом зі мною. Коли госпіталізували маму, ви з Лендоном майже добу просиділи зі мною в лікарні. Коли померла бабуся, ти, Лендон і Шейн поїхали зі мною до Далласу на похорон. Мені навіть не довелося просити.
Кай мовчав.
— Я радий, що ти в мене є. Сам би я не витримав усього, що відбувалося останні роки мого життя.
Кілька секунд вони сиділи мовчки.
Потім Джеремія махнув рукою.
— Так, усе. Зав'язуймо з цим.
Кай хмикнув.
— Ми зараз виглядаємо як дві дівчини після третього келиха вина?
Джеремія фиркнув.
— Та пішов ти.
Кай не втримався й засміявся.
— Ні, серйозно.
— Ідіот.
Минуло кілька хвилин.
Джеремія підвівся, відсунув стілець і зняв із Кая захисну плівку. Потім акуратно прибрав робоче місце — протер стіл серветкою, склав використані голки в контейнер.
Кай опустив рукав, підвівся й розім'яв плече.
Вони залишили татустудію та перейшли на кухню.
Джеремія дістав із холодильника пляшку води й сів за стіл. Кай узяв із полиці склянку, налив собі содової й сів навпроти.
За вікном почувся звук мотоцикла.
Джеремія автоматично повернув голову.
За кілька секунд двигун стих.
— Даніель, — коротко кинув Кай.
За хвилину вхідні двері відчинилися.
Даніель зайшов до будинку, зняв із плеча куртку й недбало кинув її на спинку крісла в передпокої. Виглядав він незвично розслабленим: кроки неквапливі, рухи спокійні.
Помітивши хлопців на кухні, він зупинився біля проходу, сперся плечем на одвірок.
— Привіт.
— Привіт, — одразу відповів Джеремія.
Даніель перевів на нього погляд і ледь помітно всміхнувся.
Кай кивнув братові, не встаючи з місця.
Даніель затримав на ньому погляд лише на секунду, тоді знову подивився на Джеремію. Дістав із кишені ключі від мотоцикла, поклав їх на невеликий столик біля сходів і зник на другому поверсі.
Джеремія кинув на Кая короткий погляд.
Кай мовчав, крутячи склянку в руках.
— То що взагалі Лендон думає про перехід ваших стосунків на новий рівень? — запитав Джеремія.
У голосі прозвучав легкий сарказм, хоча після власних слів він ледь помітно стиснув щелепу й відвернувся до вікна.
Кай усміхнувся.
— Хоче, щоб я відвідував психолога.
Джеремія на секунду завмер, потім коротко всміхнувся.
— Навіщо тобі психолог?
— Я теж у нього це запитував.
Кай розвів руками.
— Думаю, Лендон вважає, що якщо зі мною поговорить дипломована людина, промиє мені мозок, то я нарешті перестану лізти до нього цілуватися.
Джеремія знову всміхнувся, цього разу трохи ширше, але майже одразу провів долонею по потилиці.
— Ну... логіка є. Це можливо?
Кай тихо засміявся.
— Без варіантів.
На кілька секунд запала тиша.
Усмішка зникла з обличчя Кая. Пальці на склянці стиснулися.
— Але якщо серйозно, я хочу дати йому час.
Джеремія підняв на нього погляд, відкрутивши кришку пляшки з водою.
— Нехай звикне до цієї думки. До того, що Кай Аддерлі справді в нього закоханий.
Кай ненадовго замовк.
— Я не збираюся його квапити. Якщо йому потрібно кілька тижнів, місяців... байдуже. Я почекаю стільки, скільки буде потрібно.
Він відкинувся на спинку крісла.
— Мені важливо тільки одне — щоб Лендон залишався поруч.
Кай на мить перевів погляд на Джеремію.
— А в яких саме ми стосунках, для мене зараз не так важливо. Він уже знає, що я до нього відчуваю. І цього мені достатньо.
Джеремія кілька секунд мовчав, потім повільно кивнув, провівши великим пальцем по краю пляшки.
— Знаєш... з одного боку, це навіть непогано.
Кай підняв брову.
— Що саме?
— Те, що ви тепер разом.
Джеремія знизав плечима.
— Мені не доведеться постійно переживати за Лендона. Ти й до цього завжди був поруч із ним, але тепер я хоча б буду знати, що йому є кому заступитися за нього, якщо щось станеться.
Кай кілька секунд дивився на нього, крутячи склянку в пальцях.
— Невже це така своєрідна місія старших братів? — усміхнувся він. — Постійно захищати молодших?
Джеремія хмикнув.
— Мабуть.
Кай уже хотів щось додати, але з другого поверху долинув ледь чутний звук.
Обидва одночасно підняли голови.
Кілька приглушених акордів.
Потім ще один.
Гітара.
Джеремія повільно повернув погляд до Кая.
— Даніель знову грає?
Кай кілька секунд прислухався.
— Схоже на те.
Джеремія подивився в бік сходів.
— Він же більше року до неї не торкався.
Кай провів пальцем по вінцях склянки.
— Не знаю. Але, здається, деякі речі потроху повертаються.
Джеремія нічого не відповів.
З другого поверху знову долинув тихий перебір струн.
Він послухав кілька секунд, потім повернувся до Кая.
— Знаєш, Лендон не такий уже беззахисний.
Кай глянув на нього.
— Знаю.
— Тебе тоді не було на вечірці. Ти літав із Вінсентом в Оклахому. Я з Хаві був в альтанці, Лендон із Шейном — біля барної стійки.
Джеремія покрутив склянку в руках, відхилившись на спинку стільця.
— Спочатку я не звернув особливої уваги, просто продовжував розмову. Та за кілька секунд помітив, як повз них пройшов здоровенний хлопець із двома друзями й навмисно зачепив Лендона плечем.
— Оу, велетню. Обережніше, — спокійно кинув тоді Лендон.
Джек Рівера, як я потім з'ясував, скорчив удавано винувату гримасу, підморгнув друзям із баскетбольної команди й єхидно посміхнувся.
— Ненароком зачепив платинового принца. Ваша величносте.
— Для тебе краще, щоб справді ненароком, — Лендон повільно підняв на нього очі.
— Звучить як погроза.
— А ти ще й до біса кмітливий.
Я тоді на мить стиснув губи.
Я побачив, як Шейн повільно витягнув руки з кишень і став ближче до Лендона. Один із друзів Джека, здоровенний блондин, витріщився на нього, а Шейн тільки посміхнувся й похитав головою.
— Значить, якщо я зроблю ось так...
Джек знову штовхнув Лендона плечем.
І тут я почув своє ім'я.
«Джер...»
Обертаюся — а там Кесседі стоїть біля стійки. Побачила, що я підводжуся з дивана, і штовхає Айзека в плече, щоб той мене зупинив.
А мене вже переклинило.
Кай мовчки слухав. Лише один раз стиснув щелепу.
— Я б їм трьом голови повідбивав, — насупився Джеремія.
— Знаю, — невесело посміхнувся Кай.
— Але я вже був на ногах. Пішов до стійки, розштовхуючи всіх на шляху.
— Джер! — Айзек кинувся мені назустріч.
Шейн навіть не озирнувся. Тільки відступив, ставши між мною і Лендоном, і виставив руки в сторони.
— Зроби так ще раз, — абсолютно спокійно сказав Лендон.
— Ось так? — Джек усміхнувся ще ширше й утретє штовхнув його плечем.
— Ні, Джер, — крізь зуби процідив Шейн, стримуючи мене рукою.
— Він сам упорається, — швидко додав Айзек, теж перегороджуючи мені шлях.
— Міг би й сильніше.
Усе сталося миттєво. Лендон рухнув уперед так швидко, що ніхто не встиг зреагувати. Я й моргнути не встиг, а він уже притиснув Джека до колони.
Друзі Джека просто застигли. Я зупинився за кілька кроків і тримав себе в руках тільки тому, що бачив: Лендон усе контролює.
— Лише поворухнись — і я зламаю тобі руку в трьох місцях, якою ти до його торкнувся, — процідив я тоді.
Лендон навіть не глянув на мене. Він сильніше стиснув пальці на шиї Джека і не відводячи очей, холодно сказав:
— А зараз я вирву тобі кадик. І знаєш, що найсмішніше? Мені за це нічого не буде. Мої казково заможні батьки зроблять усе, щоб проти їхнього єдиного сина — платинового принца, як ти висловився, — навіть справу не відкрили. Тому зараз я тебе відпущу. Ти забереш своїх друзів, підеш звідси й до кінця життя уникатимеш зустрічей зі мною. Бо досить буде кількох моїх дзвінків — і твоє життя дуже швидко ускладниться.
— Зрозумів? — Лендон нахилився ближче.
Джек ледь помітно кивнув.
— Думаю, це означає «так», Лендоне, — озвався Айзек.
Лендон розтиснув пальці. Джек відступив і мовчки пішов геть разом із друзями.
Кай нічого не відповідав, тільки уважно дивився на Джеремію.
— Я ще довго стояв і дивився їм услід. Кулаки самі не розтискалися. Потім підійшов до Шейна, взяв Лендона за передпліччя й потягнув до диванів.
— Тебе не можна відпускати від себе далі ніж на два метри, — сказав я йому.
Лендон тоді тільки фиркнув:
— Я ж не винен, що провокую їх одним своїм існуванням.
Джеремія узяв пляшку води й кілька секунд крутив її в руках.
— Ми з тобою звикли вирішувати проблеми прямо. Якщо хтось переходить межу — тиснемо сильніше. Якщо треба поставити людину на місце — робимо це самі.
Джеремія поставив пляшку на стіл.
— Лендон працює інакше.
Кай уважніше подивився на нього.
— Він навіть не підвищив голосу. Йому це було не потрібно. Він просто нагадав Джеку, ким є його сім'я і що станеться, якщо той вирішить перейти межу ще раз.
Джеремія відкинувся на спинку стільця.
Кай кілька секунд мовчав, машинально постукуючи пальцем по склянці.
— Джек Рівера не місцевий? — запитав він.
— Із Сан-Франциско. За день до цього їхня команда грала чвертьфінальний матч із баскетболу. З місцевих до Лендона б ніхто не наважився підійти.
Кай кивнув, ніби подумки закривши цю тему.