7 глава

Коли вони повернулися до маєтку Гроверів, Летиція зачинила за собою двері й на мить завмерла у передпокої, знімаючи легкий кардиган із плечей. Її погляд ковзнув по Лендону й затримався на його обличчі трохи довше, ніж зазвичай, наче вона щось у ньому шукала. Тоді вона обернулася до Кая.
— Каю, у гостьовій кімнаті, де ти завжди ночуєш, у комоді лежить чиста постільна білизна, — спокійно сказала вона, вішаючи кардиган на бильце крісла. — Якщо після душу захочеш переодягнутися, я зараз принесу тобі щось із одягу Лендона.
Кай ледь помітно кивнув.
— Дякую.
Летиція підійшла ближче, легенько торкнулася його плеча, а тоді нахилилася й ніжно поцілувала в лоб. Не відпускаючи плеча, повернулася до сина й так само легко торкнулася губами його чола.
— Не засиджуйтеся до ранку, — тихо промовила вона.
Кай знову кивнув.
Лендон нічого не сказав.
Летиція відступила на крок, ще раз обвела поглядом обох, тоді розвернулася й узялася за ручку дверей. На порозі озирнулася, ніби хотіла щось додати, але промовчала й вийшла.
Вона попрямувала на кухню, звідти — на задній двір. Під ліхтарем зупинилася й окинула поглядом темний сад, перевіряючи, чи не повернувся Саншайн. Кота ніде не було.
Летиція ще трохи постояла, склавши руки на грудях, вдихнула вологе нічне повітря, а тоді повернулася до будинку.
Біля дверей вона затрималася на кілька секунд, прислухаючись. Зверху не долинало жодного звуку.
Тихо зачинивши двері, Летиція піднялася на другий поверх.
Кай і Лендон мовчки піднімалися сходами до кімнати Лендона. У будинку стояла така тиша, що під ногами ледь чутно порипували дерев'яні сходинки.
Лендон відчинив двері й зайшов усередину. Світла не вмикав. Пройшов до панорамного вікна, за яким темнів сад, освітлений лише кількома теплими ліхтарями.
Він зупинився біля скла.
Кай залишився біля дверей.
Кілька секунд ніхто не рухався.
— Ти хочеш про це поговорити? — майже пошепки запитав Лендон.
Кай, який саме зачинив за собою двері, ледь похитав головою.
— Ні… Може, завтра поговоримо.
Лендон кивнув.
Кай постояв ще секунду, тоді підійшов ближче, зупинився впритул і, не сказавши більше нічого, притулився грудьми до його спини. Обійняв за талію, зчепивши пальці на животі Лендона.
Лендон ледь здригнувся.
Кай опустив голову й уткнувся обличчям йому в потилицю. Кілька секунд просто стояв так, трохи сильніше притискаючи його до себе.
Лендон дивився в темне скло. Пальці на підвіконні повільно розтиснулися.
— Що з тобою сьогодні?
Кай не відповів одразу.
— Узагалі-то це «сьогодні» триває вже три місяці. Відтоді… з того вечора на яхті.
Руки трохи сильніше стиснули талію Лендона.
— Про який ти вперто відмовляєшся навіть згадувати.
— Ми перебрали з алкоголем, — майже автоматично відповів Лендон. — Зробили дурницю.
Кай ледь відхилив голову.
— То наш поцілунок був дурницею?
Тиша після цих слів виявилася довшою, ніж мала бути.
— Кай…
Лендон почав говорити, але той тихо перебив:
— А я після тієї «дурниці» думаю про тебе постійно.
Коротка пауза.
— І не як про друга.
Лендон мовчав.
— Ти мені подобаєшся, Лендоне. Настільки сильно, що мене самого це лякає.
Кай зробив короткий вдих.
— Я ніколи ні до кого не відчував нічого навіть віддалено схожого.
Лендон видихнув, але нічого не сказав.
— Три місяці я намагаюся зрозуміти, що, чорт забирай, зі мною відбувається.
Кай на мить заплющив очі.
— І знаєш, що найгірше? Я не хочу, щоб це минуло.
Плечі Лендона ледь напружилися.
— Це якась чортівня, Кай…
— Справді?
У голосі Кая прозвучала коротка, невесела усмішка.
— Ти зараз скажеш, що з часом це мине?
Лендон прокашлявся.
— Так. З часом це пройде.
Кай тихо засміявся.
— Авжеж.
Помовчав.
— За три місяці не минуло. Навпаки.
Пальці розтиснулися, але він не відпустив його.
— Якщо ти думаєш, що це якийсь збочений сексуальний потяг до друга, то помиляєшся. І якщо психолог твоєї мами скаже тобі те саме — він теж помилиться.
Кілька секунд Кай мовчав.
— Лендоне… твій колір — насичено-сірий. Колір неба перед ураганом. Колір океану перед бурею. Ти — спокій, за яким ховається неймовірна сила.
На губах Кая з'явилася ледь помітна усмішка.
— Ми приходимо на вечірку. Ти спілкуєшся з людьми, смієшся, танцюєш із Кессі… а потім підходиш до мене, без жодного слова кладеш голову мені на коліна.
Трохи нахилив голову.
— І все. У цей момент світ ніби перестає існувати. Залишаємося тільки ми. Я перебираю твоє волосся… і мені стає по-справжньому спокійно.
Лендон опустив погляд.
— Я навіть не можу пояснити це словами.
Кай помовчав.
— Можливо, це неправильно. Можливо, це взагалі неможливо пояснити.
Усміхнувся самими кутиками губ.
— Але це правда.
Ще одна коротка пауза.
— І ще дещо…
Кай нервово засміявся.
— Я відчуваю більше щастя від запаху твоїх парфумів, ніж будь-хто міг би отримати від випадкового сексу.
Відступив на півкроку, щоб бачити обличчя Лендона.
Лендон повернув голову. Їхні погляди зустрілися.
— І знаєш що?
— Що?
— Я не хочу, щоб це минало.
Кай говорив уже зовсім тихо.
— Мені подобається те, що я відчуваю до тебе.
Лендон мовчав.
Десь у кімнаті тихо цокав годинник.
Один удар. Другий. Третій.
— Я твій друг, Кай.
— Знаю.
— І я хлопець.
Кай не втримався й усміхнувся.
— Дякую, що нагадав.
— Це не смішно.
— А я й не жартую.
Лендон простягнув руку й торкнувся вказівним пальцем прохолодного скла. Провів ним убік, залишаючи на запітнілій поверхні ледь помітну лінію.
— Не можна ось так… просто підійти й сказати мені все це.
Голос уперше здригнувся.
— Як, по-твоєму, я маю на це реагувати?
— Тобі потрібен час?
— Час?
— Щоб зрозуміти…
Кай ковтнув, на мить відвів погляд, тоді знову подивився на нього.
— Що Кай Аддерлі закоханий у тебе.
Лендон похитав головою.
— Ти не закоханий у мене.
— Звідки ти знаєш?
Лендон довго мовчав. Палець на склі не рухався.
Секунди тяглися повільно — досить довго, щоб Кай встиг подумати, що відповіді не буде.
— Так… Мені потрібен час.
Кай кивнув. Не став переконувати й нічого більше не додав.
За кілька секунд запитав:
— Я можу лишитися ночувати у твоїй кімнаті?
Лендон знову провів пальцем по склу. Цього разу лінія склалася в невелике серце.
Кай подивився на нього. Потім швидким рухом намалював поруч таке саме, але більше.
— Так. Можеш.
Він не сказав більше нічого. Просто відійшов від вікна, і кімната поглинула їх обох у темряву.