3 глава

Кесседі сиділа на високому стільці біля кухонного острова, перегортаючи каталог зі спеціями. Перед нею вже лежав аркуш паперу, де вона час від часу робила короткі позначки. Закінчувалися копчена паприка, часниковий порошок і пластівці червоного перцю. Ще треба було взяти Cajun seasoning, італійську суміш трав та Old Bay — Кесседі часто використовувала його, коли готувала морепродукти.

Вона взагалі любила спеції. Особливо коли готувала для Кая. Він ніколи не любив прісну їжу й міг спокійно додати гострого соусу навіть до страви, яку Кесседі вважала вже достатньо гострою.

Вона перегорнула сторінку й зупинилася на наборі різних сумішей.

— Оце точно зайве, — пробурмотіла вона сама до себе, але все одно записала назву.

Десь нагорі відчинилися двері. Кесседі на мить підняла голову, а потім знову повернулася до каталогу.

Даніель.

Вона вже знала, що він прокинувся. Ще кілька хвилин тому чула, як він тихо спускався сходами, а потім помітила на кухонному острові його телефон.

Двері кухні відчинилися, і на порозі з'явився Даніель.

Кесседі підняла голову від каталогу й мимоволі усміхнулася.

На ньому були лише піжамні штани й розтягнута сіра футболка, яка явно була на пару розмірів більшою за нього. Волосся скуйовджене після сну, очі ще сонні. Він постояв у дверях кілька секунд, протираючи їх руками, ніби навіть не до кінця розумів, навіщо взагалі прийшов на кухню.

Кесседі затримала на ньому погляд.

Її брати завжди були красивими — і Кай, і Даніель. Близнюки мали багато спільного в рисах обличчя, але з віком їхня зовнішність усе більше відрізнялася.

У Кая риси стали чіткішими, гострішими. У Даніеля ж у дев'ятнадцять усе ще залишалося щось майже дитяче — м'які риси обличчя, спокійний погляд і та сама беззахисна сонна міміка, яка зараз робила його ще молодшим.

— Привіт, — хрипко сказав Даніель.

— Привіт, сонько, — усміхнулася Кесседі.

Він підійшов ближче, все ще сонно кліпаючи очима.

— Заснув під ранок, — пояснив він.

Кесседі лише кивнула.

— Я так і зрозуміла.

Даніель, не кажучи більше нічого, підійшов до кавомашини. Витягнув із шафи чашку, поставив її під носик, натиснув кнопку й вибрав американо. Кавомашина тихо загуділа, наповнюючи кухню запахом свіжозвареної кави.

Кесседі, не відриваючись від каталогу, кивнула в бік холодильника.

— Молоко свіже. На верхній полиці.

Даніель озирнувся на неї, потім відкрив холодильник.

— Дякую.

Він дістав пляшку молока й поставив її поруч із чашкою. Коли кавомашина закінчила, забрав чашку, долив трохи молока й перемішав каву ложкою. Зробив перший ковток і лише тоді підійшов до Кесседі.

Він сів на сусідній стілець, поставив чашку перед собою, а потім нахилився до сестри й коротко поцілував її в маківку.

Кесседі усміхнулася.

Даніель зробив ще один ковток, трохи помовчав, а потім глянув на неї поверх чашки.

— А де Айзек?

— На пробіжці, — відповіла Кесседі. — З Яго.

Даніель зробив ковток кави й поставив чашку на стільницю.

— Раніше вони майже щодня бігали.

Кесседі відклала каталог убік і всміхнулася.

— Так, а потім Яго поїхав до Лондона.

Даніель ледь помітно усміхнувся.

— Айзек сумував.

— Звісно, що так, але робив вигляд, що дорослі хлопці не сумують за друзями дитинства, — Кесседі тихо пирхнула. — Зате постійно знаходив привід згадати його. То про якусь їхню стару поїздку, то про школу, то про ті довбані пробіжки, які він начебто все життя ненавидів.

Даніель опустив погляд у чашку, приховуючи усмішку.

— Ага, а тепер знову бігають разом.

— Тепер, схоже, вирішили надолужити все, що пропустили. Добре, що він повернувся.

Даніель кивнув.

— Так. Добре.

Він зробив ще один ковток кави. На кілька секунд його погляд затримався десь перед собою, а усмішка, що ще недавно трималася на обличчі, поступово зникла.

— Кай ще спить?

Кесседі підняла на нього очі.

— Схоже на те. Я його ще не бачила.

На кухні запала коротка тиша. Кесседі нічого не сказала. Даніель повільно крутив чашку в руках.

— Ти сьогодні до Лендона не їдеш?

Даніель на мить завмер, а потім похитав головою.

— Ні.

Він потягнувся до скляної цукерниці, що стояла посеред острова, відкрив кришку й дістав одну цукерку. Неквапливо розгорнув фантик, поклав цукерку до рота й тільки тоді додав:

— Я вже чотири дні в нього не був.

На обличчі Кесседі на мить промайнув подив, але вона швидко сховала його за звичним спокійним виразом.

— Чотири?

Даніель кивнув.

Він якийсь час мовчав, повільно розсмоктуючи цукерку. Потім провів великим пальцем по краю чашки й нарешті видихнув.

— Кессі... Я вирішив закінчити стосунки з Ліамом.

— Ти остаточно вирішив?

Даніель кивнув.

— Так. Остаточно.

Він відвів погляд убік, а потім знову взяв чашку.

— Мені просто треба трохи зібратися з думками. Думаю, сьогодні ввечері скажу йому.

Даніель ще трохи помовчав, дивлячись на каву у своїй чашці.

— Як думаєш, я жорстоко вчиняю?

Кесседі подивилася на нього кілька секунд. Вона обійняла брата за плечі й прихилилася скронею до його голови.

— Знаєш, у нас у сім'ї є одна домовленість. Пам'ятаєш, ми ще коли були маленькими, домовилися, що не будемо втручатися в життя одне одного.

Даніель мовчав.

— Я можу дати тобі пораду, якщо ти її попросиш. Можу вислухати, можу допомогти розібратися в чомусь. Але не буду вирішувати за тебе, правильно ти вчинив чи ні.

Вона трохи сильніше притиснула його до себе.

— Це твоє життя, Дані. Тільки тобі вирішувати, що з ним робити.

Даніель опустив погляд на чашку.

— Але якщо ти помилишся, — тихо додала Кесседі, — я все одно буду поруч.

Він ледь усміхнувся.

— Навіть якщо я реально облажаюся?

— Навіть тоді.

Кесседі легенько стиснула його плече.

— Я ж твоя сестра.

Даніель кілька секунд мовчав, а потім повернув голову до сестри.