То є любов...
То є...
Доречно зникнуть несуттєві люди.
Дарма ми їх тримаємо зусиллям,
Настирливо шукаємо усюди.
То є помилка… То є насилля…
В’язниця спогадів нас поглинає.
Вже не живем – існуєм, як скульптура.
Бо спорожніле місце докоряє.
То є смуток… То є тортура…
І намагаємося міцно спати,
Ховаємо за посмішкою скруту.
Аби тільки розлук не визнавати.
То є розпач… То є отрута…
А ми про них і пошепки і криком.
Вони у нас в мовчанні і в сльозах.
Нещастя втрати бачимо великим.
То є землетрус… То є гроза…
Ми згодні бути між порожніх фраз.
Присмаком, відлунням, шлейфом, тінню.
Аби тільки вони не йшли від нас.
То є безнадійність… То є тління…
Їх відчайдушно хочеться забути!
І цілувати знов до лихоманки.
Примари неможливо повернути.
То є попіл… То є уламки…
Жадаємо можливості торкатись,
Щоб глибше потонути у бажаннях.
Як витримати біль і не зламатись?
То є прірва… То є страждання…
Насправді, задля нас вони пішли.
Вдячність їм за досвід і розлуку.
Вони ідуть, щоб ми себе знайшли.
То є здобуття… То є наука…
Відредаговано: 11.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
