I
Пишемо прозу про наше побачення.
Лиш консонанси тут матимуть значення.
Ділимо навпіл чуття дивовижні.
Бо душі суміжні…
Всі наміри ніжні.
Хвилює ця мить з ароматом мускату.
Нас буде ліризм до світанку ласкати.
Сюжети бажання нашепотіли.
Від чар захміліли,
Від палу зміцніли.
Давай потанцюємо разом в рядках.
Я міцно тримаю тебе на руках.
Читаємо оду по наших очах.
Почується вічність у наших словах.
-
Ти міряєш сукню з зіркового світла.
Чаруєш - твоя сенсуальність розквітла.
Політ автентичний.
Ти - плавність.
Ти - грація.
Момент романтичний.
Ти - ціль.
Ти - сенсація!
У нашому світі кохання - емблема.
Ми перевтілили прозу в поему.
II
Я зцілююся твоєю натхненністю.
В римах купаю. Ти - моя незбагненність.
Зберіг я твій обрис для простору снів.
Переплетення слів…
Суголосся світів.
Нищить сентенції погляд томливий.
Кожен твій видих для мене важливий.
Торкаюсь до серця, цілую долоні.
Ми разом в полоні
Займистих гормонів.
Давай потанцюємо разом в рядках.
Я міцно тримаю тебе на руках.
Читаємо оду по наших очах.
Почується вічність у наших словах.
Відредаговано: 11.06.2025