5

Час летів непомітно. Кожного ранку Максим із Рексом ходили до парку, де мило спілкувалися зі своїми новими знайомими. І кожен раз хлопець обов’язково запізнювався… то будильник забуде завести, то знов його не почує, то повідець загубиться… Ріна завжди вчасно була на місці й тільки мило посміхалася, вислуховуючи чергові виправдовування Макса. Увечері хлопець працював, створюючи святковий настрій дітлахам, тому бачитися вони могли тільки вранці. З іншого боку, Ріна більше так не поспішала до універу й вони могли щебетати ні про що годину, а інколи навіть і більше.

Парубок уже звик до вранішніх прогулянок і сприймав їх як звичку, вироблену багатьма роками. Начебто нічого особливого не відбувалося – просто вигулювали свої вихованців, встигаючи обговорити купу питань ні про що. Проте, що за нові відчуття його підбурювали? Якесь дивне враження, неначе ця дівчина є незвичайною, дещо навіть казковою, постійно переслідувало Макса. Здавалося, що таких відкритих, веселих і просто чарівних дівчат просто не існує…

Саме про це хлопець постійно думав останнім часом. І зараз, відправившись у повному вбранні Діда Мороза на чергове замовлення, Максим подумки розмірковував, що б оце все могло значити. Він настільки захопився власними думками, що навіть не помітив, як проходив повз магазин «Сільпо», в якому ще нещодавно був працівником місяця. І його погляд зупинився на рекламах товарів зі знижками. Очі округлилися самі собою, ледь не вискочивши з очниць – серед передноворічних товарів, що продавалися з 50% знижкою, красувалися наряди снігуроньок…

Виходить, як він легко попався – обвели навколо пальця неначе первачка! Уся та вистава, яку влаштував йому «Стєпашка», виявляється, була не більше ніж добре спланований елемент його знешкодження. І, абсолютно передбачувано, він на це купився.

Максим, все ще не вірячи своїй здогадці, на автоматі сунув повз магазин, поки не завернув за ріг – саме тут, у сусідньому будинку, на нього очікувало чергове замовлення. Він зупинився неначе вкопаний, ледь не наштовхнувшись на «Стєпашку», «Хрюшу» та Світлану. Більшість інших співробітників стовбичили трохи далі, на щось очікуючи. Світлана тримала чоловіків за лікті. «А ось, виявляється, і тьотя Валя!» – одразу подумав Максим, забувши, що він у костюмі Діда Мороза.

• Ну нарешті! – випалила Світлана. – Ви чому запізнюєтеся!
• Та, може це не наш, – дещо розчаровано промимрив «Хрюша».
• Діточки зачекалися на мене? – нарешті зрозумівши, що трійця його не впізнала, Максим почав гучно басити якомога більш грубим голосом. Почувши розмову, інші працівники магазину також підтягнулися до трійці та оточили їх з усіх боків. – Казку зимову хочете?
• Діду, не виїжаковуйся! – грубо обірвав його «Стєпашка». – Зараз приїде шеф, там на корпоратосі й викладатимешся.
• То ти був неслухняним хлопчиком! – Максим ударив посохом об землю. – Не боїшся залишитися без солодкого?
• Головне, щоб «гіркого» не лишили! – гучно розсміявся «Хрюша». Його сміх підхопили й інші.
• Ви жартуєте зі справжнім Дідом Морозом? – Максим намагався сказати ці слова максимально загрозливим голосом.
• То доведи, що справжній, – із шпильками в голосі заявила Світлана.
• Що ж, у цей Новий Рік кожен отримає по своїх заслугах. – З деяким примиренням у голосі, проте з бісиками в очах розпочав Максим. – Діточки, ви добре себе вели?
• А то! – з викликом відповів «Хрюша».
• І хто може це підтвердити?

Усі співробітники, які оточили учасників діалогу, мовчали, ховаючи погляди від своїх начальників. Почекавши майже хвилину й не дочекавшись жодного слова підтвердження власної «хорошої поведінки», старший менеджер почервонів.

• І чому це всі мовчать?
• Не соромтеся, кажіть правду! – гучно додав Степан Сергійович.
• Ну сміліше, підтримайте наших дітлахів! – знову забасив Максим.
• Так… добре… – почулися невпевнені рідкі заяви з натовпу.
• То вас слід нагородити. Простягніть руки й закрийте очі! – Максим нарешті спустив з плечей мішок із подарунками й розпочав зимове чаклування. – Вам бажаю я чудес, і натхнення – до небес! І нехай під Новий рік щастя прийде на поріг! Нехай кожен отримає те, на що заслуговує! Подарунки свої знайдете під ялинками. І ти, Стєпашка, – він посохом торкнувся лоба Степана Сергійовича, – і ти, Хрюша, – тепер лоба Миколи Олександровича. – Головне, щоб тьотя Валя періодично руки з ваших дуп виймала.

Тепер Максим під гучний регіт співробітників вдарив посохом об землю. «Усіх із Новим Роком» – намагався він перекричати натовп, та, схоже, почули його слова хіба що трійця «дітлахів». Не встигнувши відійти кілька кроків, Дід Мороз стикнувся майже носом до носа з Іваном Івановичем. Схоже, той прибув раніше й встиг побачити, принаймні, кульмінацію вистави, бо ледь стримувався, щоб не доєднатися до власного колективу.