4

Звісно, Максим проспав… Ні! Він поставив будильник на шосту ранку, він навіть чув його волання через густу пелену безпробудного сну, але так і не зміг хоч би поворухнутися. Вчорашні переживання дуже збудили нервову систему, через що хлопець довго не міг заснути – то сварився с Іваном Івановичем, то ганяв по магазину Хрюшу зі Стєпашкою, то мило обговорював усілякі нісенітниці з новою знайомою Риною… Хлопець навіть не помітив, як провалився в кріпкий сон, через який все ще намагався спитати у дівчини, чому вона представилася так дивно – Рина… Тому і перший, і другий, і навіть третій дзвінок будильника не змогли відірвати його від цієї тендітної квітоньки.

Єдиний, хто зміг підняти Максима з ліжка, виявився Рекс. Схоже, собака відчував, що може пропустити надзвичайно важливу зустріч, через що почав тикатися носом у вухо хазяїна. Оскільки ніс не надав бажаного ефекту, він у хід пустив заборонену зброю – почав орудувати своїм великим вологим язиком, заслинявивши майже все обличчя юнака. Ледь не задихнувшись від слини, Макс нарешті підкинувся на ліжку й одразу вхопив волохаті вуха свого вихованця, збираючись виказати йому свою безкінечну вдячність. Проте око бічним зором заціпило настінний годинник, який видавав десять хвилин на восьму.

Так швидко Максим ще ніколи не збирався. Йому не заважали навіть шкарпетки, які постійно зранку траплялися різного кольору, ні рукава одягу, в які спросоння завжди було майже не попасти, ні навіть повідець Рекса, який вічно губився. Через якихось десять хвилин вони з собакою мчали до парку, у сподіваннях, що Ріна з Люсі таки ще не змерзли й не пішли до дому.

На диво, дівчина, хоч і без особливого настрою ще була в парку. Вона не помітила юнака і, глянувши на годинник у мобілці, вже підізвала Люсі, яка була справжнім біглєм шоколадного окрасу, та взялася за повідець… Ситуацію знову врятував Рекс. Мабуть, не дарма цю породу вважають найрозумнішою в світі. І хоч Рекс і не був справжнім біфглем, а більше нагадував його своїм трикольоровим забарвленням, та розумові здібності мав точно вище середнього. Він що сили гайнув до шоколадної незнайомки й через якусь мить уже по повній знайомився, обнюхуючи її.

• Рекс! – від несподіванки Ріна хлопнула в долоні. Схоже, настрій у неї одразу покращився. – Ти таки прийшов…
• Привіт, вибач за запізнення, – захекавшись, привітався Макс.
• А ми вже збиралися…
• Я через переживання не почув будильника… – вони говорили майже хором.
• Стій! Що за переживання? – обличчя у дівчини водночас посерйознішало.
• З роботи вчора звільнився… – зітхнув хлопець.
• І що тепер?
• Поки підроблятиму «на харлтурі», а вже з нового року шукатиму, куди податися…
• Що це ще за халтура! – Ріна зненацька почала дуже перейматися долею хлопця.
• Та нічого такого – Дідом Морозом халтурю…
• Ну це ж треба! – залилася дзвінким сміхом та.
• Чого ти… – Максим одразу якось зніяковів. – Нормальна халтура…
• Мені просто як раз потрібен Дід Мороз на Новий рік, – посміхаючись, промовила Ріна. – Допоможеш? За одно, спитаємо в батька, може у нього є вакансії які…
• Він у тебе начальник? – чомусь насторожився парубок.
•  Тато не любить розмов про роботу, – чомусь посерйознішала дівчина. – Та ти будеш у костюмі, то можна зорієнтуватися по ситуації – не схочеш, не питатимеш.

Максим подумки погодився, що тут можна зорієнтуватися по обстановці. Вона знову глянула на годинник.

• Вибач, нам уже час. Сьогодні в універі на першій парі залік.
• Так, звісно, це ти мене вибач…
• Завтра зранку можемо прогуляти знову, – посміхнулася вона і на прощання потиснула хлопцю руку.

Рекс із Люсі не просто познайомилися, а, схоже, швидко подружилися. Вони весело ганяли навкруги та кублилися в свіжому сніжку. Хазяям прийшлося докласти значних зусиль, щоб їх порозводити.

Макс із Рексом стояли посеред парку й дивилися вслід парочці, що віддалялася. Наче й тільки зустрілися, всього кілька слів… «Дама з собачкою» – зненацька промайнуло в голові у хлопця. Звісно, що така думка одразу викликала милу посмішку. Чому це вона дама? Та яка дама! Мила дівчина, яка, до того, ще й студентка.