3

Максим нарешті зітхнув із полегшенням, зачинивши за собою двері квартири. Майже одразу на нього накинувся Рекс – його домашній улюбленець породи бігль. Звісно, хлопець добре розумів, що він сам більше схожий на паровоз, ніж його собака на бігля, та від того той не ставав менш улюбленим.

• Почекай, зараз підемо гуляти! – намагався хлопець відбитися від проявів радощів свого вихованця. – Тільки перевдягнуся.

Звісно, однокімнатна квартира, яка дісталася Максиму від бабусі, не дозволяла Рексові реалізувати всю закладену в нього експресію, тому вони подовгу гуляли, коли дозволяв час. Не встиг Макс скинути куртку, як зателефонували.

• Привіт, Андрій!
• Слухай, що ти там утнув! – майже одразу накинувся той.
• Не стримався, сам шкодую…
• Я буду через пів години у тебе.
• Ми як раз із Рексом виходимо, то давай коло під’їзду поговоримо.
• Добре!

Макс іще раз зітхнув, намагаючись відігнати відчуття провини, та швидко зрозумів всю безглуздість оцих намагань. Він поставив чоботи поближче до батареї, щоб просохли, взув зимові черевики й узявся за повідець.

• Рекс, гуляти!

Собака не потребував повторювати цю команду двічі й через мить він уже кублився в сніжку, винюхуючи тільки йому відомі послання від своїх родичів. Все було добре у зимових черевиках, крім шнурків, які постійно розв’язувалися на морозі. Не оминула Макса ця їхня родзинка і сьогодні – не встиг вийти, як уже почав зав’язувати ті шнурки!

Лише на секунду вистачило випустити собаку з уваги, щоб той гайнув за якоюсь незнайомкою. Макс, скільки не кликав вихованця, зміг його наздогнати тільки на виході з двору. Дівчина не тільки не злякалася незнайомої собаки, а й нахилилася та гладила його по голові.

• Це ваш? – спитала вона хлопця. – Який милий!
• Так, а ви не боїтеся чіпати чужих собак? – Максим одразу взяв Рекса на повідець.
• Не хвилюйтеся, я вмію поводитися з собаками, у мене дівчинка такої саме породи.
• Зрозуміло, чого це він за вами ув’язався.
• Ріна, – зненацька простягнула незнайомка руку хлопцю.
• Максим, – потиснув він доволі сильну для таких мініатюрних розмірів ручку. – А цей підступний зрадник, Рекс.
• Та чому він зрадник, – розсміялася Ріна.
• Як це – проміняв хазяїна на невідому незнайомку…
• То я пропоную познайомити його з Люсі.
• Тобто?
• Ми майже прийшли до мого будинку – я живу одразу за парком, у якому ми гуляємо зранку. Приходьте із своїм кавалером завтра о сьомій.
• Добре… – Макс не встиг нічого сформулювати, як у кишені заволав телефон.

Дівчина посміхнулася, помахала своєю наче іграшковою ручкою й зникла в арці сусіднього будинку. Звісно, на телефоні висвітився номер Андрія.

• Ми в парку, – одразу повідомив Максим, – Рекс вирвався, я його ледь упіймав.
• Звісно, весь у хазяїна! Я йду вам на зустріч.
• Так, я тебе вже бачу.

Дійсно, через кілька хвилин вони зустрілися. Андрій витріщився на Максима, дуже прискіпливо заглядаючи йому в очі та що сили стискаючи руку у привітанні. Той, навпаки, намагався сховати погляд, розуміючи свою провину.

• Досить вже! – нарешті він не витримав. – То кажи, що з’ясував.
•  Дійсно, у них з’явилася термінова вакансія, – нарешті розпочав Андрій, – та, схоже, тебе обвели навколо пальця.
• Чом це?
• У договорі взагалі немає сьомого пункту – тепер можна сказати, що ти брехун.
• То це підстава? – схоже, до Макса щось почало доходити.
• Так що там відбулося?
• Поскандалив… – Максим важко зітхнув. – Наче я раніше не реагував так бурхливо…
• Можливо, накопичилося й прорвало. То давай подробиці!
• Я й сам подробиці не пам’ятаю – залетів у кабінет до Івана Івановича, кинув йому заяву про звільнення, розповів усе, що думаю про Хрюшу та Стєпашку, їхній магазин і взагалі сказав, щоб той сам на корпоратив наряджався снігуронькою…
• Що за Хрюша та Стєпашка? – тільки й знайшов що спитати Андрій.
• Це мій менеджер Степан Сергійович та старший менеджер Микола Олександрович.
• Перший Стєпашка, зрозуміло, а другий?
• У нього прізвище Ковбаса…

І вони обидва гучно розсміялися. Нарешті Максим відчув, як важкий день поступово починає його відпускати.

• Ти завжди давав влучні прізвиська.
• Я думав, вони не в курсі…
• З іншого боку, зможеш спокійно позайматися творчістю.
• Так, навряд чи мене схочуть знову бачити у магазині, то будемо радувати діток.