Тінь,що стала світлом

Лінія,яку не можна перейти

Після тієї ночі Артем не міг викинути Олену з голови. Її очі, повні страху, її тонкий голос, який намагався здаватися твердим, її байдужий тон — усе це не давало йому спокою.

Наступного дня він чекав її біля школи.

— Олено, — покликав він, коли вона проходила повз.

Вона зупинилася, але не подивилася на нього.

— Чого ти хочеш, Артеме?

Його завжди дратувала її спокійна манера говорити, але зараз це лише посилювало його тривогу.

— Ти можеш мені сказати правду.

Вона нарешті глянула на нього.

— А що це змінить?

Він не знав, що відповісти.

Олена зітхнула й відступила на крок.

— Просто забудь. Це не твоя проблема.

Але Артем більше не міг забути.