Розділ 6

Морган агресивною ходою пролітав крізь вулички Ліртейна. Кожен крок відбивався від бруківки глухим ударом, наче його ноги хотіли розтрощити каміння під собою. Меч у руці вловлював відблиски полум'я, що здіймалося над в'язницею. Обличчя землянина застигло в масці холодної люті.

Жінка, що несла кошик з овочами, завмерла, побачивши його. Один погляд на закривавлене обличчя та оголений клинок – і вона відскочила до найближчого будинку, зачиняючи двері. Діти, що гралися на вулиці, розбіглися, мов сполохані горобці.

"Тікайте", — думав Алекс, стискаючи зуби. — "Сьогодні не час для невинних".

Літній чоловік, що порався біля свого ґанку, зустрівся з ним поглядом і миттєво зник за дверима свого дому. Позаду диміла в'язниця, попереду чекав Ґрумбар.

Будинок орка намалювався перед очима Алекса. Двір був захаращений уламками металу, іржавими інструментами та порожніми пляшками. Алекс перестрибнув через низький паркан, навіть не помітивши його. Очі мечника прикипіли до входу в будинок.

Жодних вагань. Жодних сумнівів. Тільки рух.

Морган розігнався і з усієї сили вдарив ногою у двері. Дерев'яна конструкція тріснула, завіси зірвалися, і двері з гуркотом впали всередину будинку. Хмара пилу здійнялася в повітря.

Сморід вдарив у ніздрі – запах крові, металу й алкоголю. Будинок виявився напівтемним, з вузькими коридорами та захаращеними кімнатами. Алекс крокував кімнатами, перевертаючи меблі, розкидаючи речі.

— Ґрумбар! — його голос розірвав тишу будинку. — Вилазь, мерзотнику!

Землянин вибив ногою ще одні двері. Порожньо. Наступна кімната – та сама. Запах крові ставав сильнішим.

— Ґрумбар! Де ти, боягузе?

Нарешті він увірвався до останньої кімнати на першому поверсі. Тут пахло залізом і мастилом. На стінах висіли різноманітні механічні протези – від простих гаків до складних конструкцій з шестернями та пружинами. А посеред кімнати, на брудному матраці, лежав Ґрумбар.

Орк виглядав жалюгідно. Його тіло вкривали синці та порізи, механічна рука була відірвана, оголюючи скручені дроти та зламані шестерні. Коли Алекс увірвався, Ґрумбар спробував підвестися, але впав назад, стогнучи від болю.

— Що тобі від мене треба, ідіот? Тобі мало того, що ти...

Алекс кинувся вперед і схопив орка за горло, не даючи йому закінчити.

— Хочеш підставити мене?

Обличчя землянина перетворилося на маску люті. Вільною рукою він з усієї сили вдарив Ґрумбара в обличчя. Кулак зустрівся з щелепою орка з хрускотом. Голова Ґрумбара відкинулася назад, очі закотилися.

Тіло орка обм'якло – він втратив свідомість від удару, ослаблений попередніми ранами. Алекс відпустив його, дозволяючи безвільно впасти на матрац.

Кілька десятків хвилин минули, як у тумані. Алекс методично обшукав будинок Ґрумбара, знайшов мотузку і міцно зв'язав орка, прикрутивши його до важкого дерев'яного крісла. Тепер Залізноклик сидів перед ним, напівпритомний, з опущеною головою. Кров повільно стікала з розбитої губи, збираючись у темну пляму на брудній підлозі.

Морган ходив кімнатою, немов загнаний звір. Кожен крок — ніби удар молота по ковадлу. Туди-сюди, туди-сюди. Погляд блакитних очей затуманився від гніву, а пальці стискалися в кулаки з такою силою, що нігті впивалися в долоні.

Ґрумбар заворушився, повільно підіймаючи голову. Його єдине око, що не заплило від ударів, фокусувалося на постаті землянина.

— Пустка тебе забери, — прохрипів орк, смикнувшись у путах. — Чого тобі треба?

Алекс різко зупинився. Повернувся до бранця.

— Нащо ти вбив стражників? — голос землянина звучав низько, загрозливо. — Навіщо ти ледь не спалив мене й детектива?

Ґрумбар сплюнув кров'ю.

— Про що ти белькочеш, чужинцю? Я нікого не вбивав! Ледь сам не здох, коли на мене напав….

— Брешеш! — Алекс ударив кулаком по столу так сильно, що дерево тріснуло. — Я бачив тебе! Твою залізну руку з лезами! Ти зарізав усіх у в'язниці!

— Яку ще руку? — орк смикнувся, гримнувши кріслом об підлогу. — Подивись на мене, придурку! Де моя рука?!

Алекс глянув на порожнє плече орка, де стирчали лише обірвані дроти й пошкоджені шестерні.

— Ти міг її зняти, сховати, — землянин нахилився до обличчя Ґрумбара. — Ти спритний маніпулятор.

Орк зареготав, але сміх перейшов у болісний кашель.

— Якби я міг її зняти, то давно б уже зламав твою худу шию.

Морган різко випрямився, знову закрокував кімнатою. Щось не сходилося. Орк виглядав щиро здивованим, наче справді не розумів, у чому його звинувачують.

— Тоді поясни мені, — процідив Алекс, — навіщо ти вбив ту жінку в таверні? І секретарку в мерії?

Очі Ґрумбара розширилися від здивування.

— Яку ще жінку? Ти про ту панянку, що задирала ніс? Я її й пальцем не торкнувся!

— А секретарка? — наполягав Алекс, нависаючи над бранцем.

— Ти зовсім з'їхав з глузду? — орк похитав головою. — Я навіть не знаю, про кого ти говориш!