Тіньова сторона "нормального".

-Доброго дня! Підкажіть, якою маршруткою до Толбухіна?

- А шо вам там надо?- вже майже півроку тут живу та ніяк не звикну до цієї дивної звички відповідати питанням на питання. Начебто в одній країні живемо, розмовляємо однією мовою, а традиції цих людей так і лишаються загадкою. З переїздом довелося звикати до цього тихого, розміреного темпу життя. Морського повітря, розтрощеним тротуарам та скрипучим маршруткам. Та все через мою ненаглядну Ганнусю. Як там кажуть - "Запорожець - не машина, одеситка - не дружина?". Приказка радянської епохи дуже безглуздо звучала, та й сенсу її я ніколи не розумів. Чому не дружина? Так, може бути ще неофіційна, але за ті 6 з гаком місяців спільного життя, вже встигла показати, що цілком може бути такою. Нарешті перехожий відповів на моє запитання і вказавши мені напрямок руху, пішов. 168 маршрут був зовсім неподалік, та у таку пізню годину можливо його вже й не дочекаєшся і я вирішив піти навпростець- через провулок. В будь-якому випадку завжди можна втекти, адже як то кажуть - "народжений бігати - пізди не отримає". У провулку було темно, як у найчорнішому з найчорніших  кварталів Нью-Йорку не буває. Старі будівлі дореволюційних часів ніби зійшли з фронтових фотографій мого діда - фасадні стіни завалені, всюди уламки цегли та скла. Чорні очі будинків мовчки спостерігають за тобою, вивергаючи зсередини недоладне бурмотання та хрускіт черевиків по камінню. Чи мені то ввижається? Атмосфера не найсприятливіша, ось і фантазія розігралася. Нічого тут немає, просто звичайний темний провулок.

            Гучний собачий гавкіт запустив будівництво цегельного заводу прямо навколо мене, однак це виявилася всього лише звичайна шавка,одна з тих, які так і норовлять нарватися на гучне - "Ах ти ж сука!" - і на пару каменів у догін. А може це «він» був,а не «вона» і він на суку образився? Прискоривши крок, я побачив рятівне світло у кінці провулку, загородженне трьома силуетами. Пройти повз них мені не вдалося. Не те, щоб вони мені заважали. Ні-ні, просто є в мене одна якість, через яку я часто потрапляв в травмпункти - загострене почуття справедливості. Взагалі, вважаю, що немає нічого поганого в тому, щоб втекти від бійки, але не тоді, як троє бомжуватого вигляду мужиків нападають на одного. Та ще й з коляскою. Від усіх трьох тхнуло дешевої випивкою і цей факт заважав чоловікові пояснити їм, що "потрогать малыша 20 рублей". Його слова ввели мене в ступор, як і удар одного з алкашів, на прізвисько Жора, від якого бідолаха тут же впав навзнак.

            Моєму здивуванню не було меж, коли з коляски вилізла мавпочка і ,стрибнувши одному з кривдників на обличчя, почала несамовито кричати і рвати кігтями пику. Пробравшись крізь цунамі добірної лайки, я вирішив скористатися моментом і втрутитися. Голосно крикнувши про себе - "ЦЕ СПАРТА!" - я вдарив ногою по другому п'яниці, зваливши його на землю. Примат даремно час не втрачав і розібравшись з першою жертвою, перестрибнув на голову другій. Ніколи не міг собі уявити, що буду коли-небудь битися з двома ханигами в похмурому провулку і мені допомагатиме мавпа.

- Живий? - звернувся я до поваленого чоловіка, після переконливої перемоги над алкашами.

- Цього мідноголового хєр пробьєш, а ось я кіготь зламав! - Чоловік не міг міцно стояти на ногах, довелося притримувати під руку. Несло з його пахви не слабо, а вуса і борода місцями забарвилися відтінками бордо. Але голос йшов не від нього.

- Зараз цей шлемазл прийде в норму. Дай йому декілька хвилин. Вогнику не знайдеться? – знайшовши витоки голосу, я втратив дар мови. Очі перетворилися в бездонні блюдця симбіозу шоку і здивування. Здавалося, що все моє нутро вкрилося гусячою шкірою, а від надлишку емоцій хотілося мимоволі крякнути для переконливості.

- М-м-мавпа говорить?

- Macaca Fuscata Yakui. Поважніше будь, Homo Erectus! - крикнула на мене мавпа, тримаючи в руках пачку сигарет "Прилуки". Я стояв і ніяк не міг усвідомити - говорить мавпа насправді або в запалі бійки я не помітив як мені розбили голову і це всього лише галюни. Навіть якщо це і так, мені потрібно було щось робити, бо врятований мною бородань, якого мавпа кликала Петровичем, пропонував "кінчати мене, тому що занадто багато бачив". Його хижа посмішка оголила ряд золотих зубів, сяйво яких засліпило мене на мить.

- Ой, Петрович, я тебе благаю - не треба ж усіх свідків під ніж пускати. Еректус допоміг твоїй черепушці залишитися цілою - будь хоч за це йому вдячний. Гаразд, пішли до нас, Еректус, - будучи в той момент безвільною лялькою, я лише кивнув головою і пішов за ними. Дорога була заплутаною і я навряд чи зміг би ще раз її знайти. Події, що відбулися взагалі слабо піддаються логіці і все, що відбувається зі мною далі я пам'ятаю як у тумані. Немов сценами з фільму, де показані тільки ключові моменти. Я не пам'ятаю як потрапив в ту затхлу комунальну квартиру, більше схожу на циганський табір, не пам'ятаю як повернувся назад до того злощасного провулку, полишений останніх ниток. Все це абсолютно неважливо. Важливі лише словами мавпи, які настільки закарбувалися в моїй голові, що я досі пам'ятаю нашу розмову в найдрібніших подробицях.

              У крихітній кухні, на якій ми сиділи, тхнуло пересмаженими котлетами і котячими ссаками. Недопалки мініатюрним Еверестом височіли над попільничкою, здригаючись від ударів гранчака об стіл.

- У тебе, напевно, питань вагон і маленький візок. Часу у нас ще багацько, то чому б тобі не розповісти про ті дива, які приховує наше чудовезне місто. Так-так, Одеса сповнена таємниць, які лежать на поверхні, але їх ніхто не помічає за тінню божевілля, в якій вони заховані. Ось візьмемо стареньку з вокзалу, яка кричить - "Америка заметает следы!". Всі вважають, що вона карга з поїхавшим дахом. А що, як я тобі повідомлю про те, що вона агент ФСБ і всі її слова про "бережіть Путіна і Януковича" чистої води пропаганда Кремля. Не віриш? Подивишся, що буде через 10 років. Сама бабуся має сильні телепатичні здібності. Вона впливає на підсвідоме людини, готуючи бомбу уповільненої дії для слабовільних громадян, а таких у нас - хоч греблю гати, - я слухав не без тіні посмішки на своєму обличчі. Гаразд, мавпу,що балакає,я вже зміг прийняти, але бабуся-агент ФСБ для мене було рівним сюжету тупого російського серіалу.