Розділ 15: Лікарська маніпуляція та незручний пазл

Після нічної розмови, що пронизала Максима крижаним жахом, його життя в палаті змінилося. Коваль, зберігаючи свою бездоганну професійну маску, почав діяти. Дози заспокійливих зросли, а до вже звичних ін'єкцій додалися нові, що викликали незвичайну млявість і сплутаність свідомості. Максим відчув, як його розум, який щойно почав прояснюватися, знову занурюється у в'язкий, липкий туман. Слова ставали важкими, думки — невловимими. Він намагався чинити опір, концентруватися на іменах, датах, спогадах, але наркотична пелена затягувала його дедалі глибше. Коваль щодня заходив до нього, його погляд затримувався на Максимі довше, ніж зазвичай, але його обличчя залишалося незмінно спокійним, навіть коли він пояснював медсестрам, що "стан пацієнта вимагає посиленої терапії для стабілізації". Це була холодна, розважлива гра.

Тим часом, капітан Вербицький і лейтенант Смирнов були сповнені рішучості. Знахідка бункера в Лисому лісі, відсутність нирок у жертви та літери "Н" – усе це вказувало на злочин небаченого масштабу, організований і моторошний. Їм потрібні були додаткові свідчення Максима. Він був єдиною людиною, яка навела їх на це місце.

Вони подали запит на повторний допит. Але цього разу їм назустріч вийшов Коваль. Його обличчя виражало глибоке занепокоєння.

"Панове детективи," — почав він, запрошуючи їх до свого кабінету. — "Я розумію ваше бажання поспілкуватися з доктором Ковалевим. Але, мушу вас попередити, його стан суттєво погіршився. Після вашого останнього візиту у нього спостерігаються напади сильної параної, він став агресивним, звинувачує персонал у змові. Ми змушені були збільшити дозу седативних, щоб уникнути самопошкодження. На жаль, це сильно впливає на його мовні функції та ясність мислення."

Коваль надав їм медичні картки Максима, де були детально описані "нові симптоми": посилення марення, дезорієнтація, неможливість адекватно сприймати реальність. Він професійно пояснював, як "точна інформація" Максима про ліс могла бути випадковістю або підсвідомим результатом його роботи з медичними текстами та хворими. "Пам'ятаєте, він був одержимий цим 'голосом' і відчуттям провини? Це класичний випадок, коли психіка проектує внутрішні переживання на зовнішній світ, створюючи ілюзію 'правди'."

Вербицький слухав уважно, його погляд блукав по записах. Смирнов був більш схильний вірити Ковалю; для нього лікар з таким авторитетом не міг помилятися.

"Ми все ж хотіли б побачити його," — наполягав Вербицький, хоча його впевненість похитнулася.

Їм дозволили зустрітися з Максимом, але лише на кілька хвилин, у присутності медсестри та під пильним оком Коваля, який "занепокоєно" стояв у дверях.

Максим сидів на ліжку, його погляд був розфокусованим. Коли детективи звернулися до нього, він намагався говорити, але слова були спотворені, нечіткі.

"Він... Ко... Коваль... Зло..." — прохрипів Максим, його рука тремтіла, коли він намагався вказати на лікаря. — "Дах... Н... Нирки..."

Коваль, з абсолютно спокійним виразом обличчя, злегка похитав головою. "Бачите? Це і є його марення. Він постійно звинувачує мене, називає якісь незрозумілі слова. Це частина його параноїдального стану."

Коли детективи вже збиралися йти, з сусідньої палати раптом вийшов Сергій. Він був збуджений, його очі широко розплющені, а на обличчі застиг вираз жаху. Він метушливо озирався на всі боки, наче когось шукав.

"Вони... вони ходять! Приходять вночі! Забирають... Нирки! Я бачив... ! Запах! Той самий запах!" — вигукнув Сергій, вказуючи пальцем у бік Коваля. Його голос був пронизливим, але нескладним.

Медсестра тут же кинулася до нього, намагаючись заспокоїти. Коваль спокійно подивився на детективів. "Типовий випадок загострення. Пацієнт Сергій також страждає на параноїдальні марення. Він постійно говорить про якісь змови та запахи. Ми вже працюємо над стабілізацією його стану."

Вербицький відчув розчарування. Максим, який ще тиждень тому так чітко описував деталі, тепер був лише тінню себе. І цей другий пацієнт... Це було складно сприйняти. Детективи пішли, їхні голови були заповнені новими сумнівами.

З одного боку, була жахлива знахідка в лісі, і Максим, який, безумовно, про неї знав. Він був лікарем, що пояснювало "медичні" деталі злочину. З іншого боку, його поточний стан, "свідчення" Коваля про погіршення, і його незрозумілі, на перший погляд, звинувачення. "Він знав, але він... божевільний," — міркував Смирнов. — "Чи, можливо, він і є той, хто все це робив, а тепер його психіка просто не витримує?"

Вербицький мав сумніви. Щось у цьому не сходилося. Максима явно тримали на сильних препаратах, але чи був він справжнім вбивцею, чи просто жертвою, яка надто багато знала? Голоси про "дах" у владних структурах, які блокували їхні запити, також збивали з пантелику. Якщо Максим винен, чому стільки перешкод? Пазл не сходився. Винний повинен бути один, але відчуття було, що за цим стоїть щось значно більше, ніж просто потьмарений розум одного лікаря.

Тієї ж ночі Максиму не повідомили про переведення напряму, але він відчував, як навколо нього згущуються хмари. Через туман ліків він чув уривки розмов медсестер про "оформлення документів" та "спеціалізоване відділення". Коваль, як і раніше, був спокійний і контролював процес, але тепер його візити здавалися Максиму не просто медичними оглядами, а передвісниками чогось незворотнього. Він відчував, що Коваль активно готує його до повного зникнення з поля зору. Затуманений ліками, Максим ледь міг зв'язати два слова, але в глибині свідомості він розумів: його час у цій лікарні, можливо, добігає кінця, і це буде кінцем для правди.