Глава 2:Небезпечна гра

    Джейк притулився спиною до холодної стіни старої ферми, намагаючись не дихати. Темрява навколо здавалася густою, як смола, а десь зовсім поруч почувся скрегіт металу.

  ​-Ти чув це? — прошепотів Ваня, міцніше стискаючи ліхтарик, який зараз був їхньою єдиною зброєю.

  Хлопчик від страху прижався міцно до Вані. Ваня улибнувшись сказав.

   -Якщо чесно я тож боюсь но тримаюся будь сильним!-сказав він хлопчику хлопаючи йому рукою по плечі.

  Хлопчик кивнув, його маленькі пальці все ще міцно трималися за край Ваніної куртки. Ваня відчував величезну відповідальність: тепер він мав захистити не лише себе, а й цю дитину.

  -Ти молодець!-прошепотів Ваня,намагаючись щоб його голос не тремтів.

  Джейк на верху стежив на верху. Й прислуховується до звуків ворога і побачив як один із них  відкривав двері в льох,він зненацька бере пістолет  й направляє на ворога,нажимає на курок. Пуля попадає в ногу,й від цього ворог впав не зважаючи на біль  він бере пістолет з кармана. Джейк підбігає до його й наступає йому на руку не дававши йому це зробити.   Джейк сильніше натиснув черевиком на зап’ястя ворога, змушуючи того випустити зброю. Холодний блиск його Глока відображався в очах переслідувача, в яких тепер замість люті читався страх.

   ​— Хто вас послав? — процідив Джейк крізь зуби, не зводячи очей з пораненого.-ГОВОРИ!

   Поранений не відповів,лежив на підлозі не шевелившись. 

    Джейк наступив на його руку міцніше прижимая її до землі. Він взяв його за форму й відкінув в стіну. Солдат лежав не шевелившись з його рота текла кров.

    Джейк відкрив двері льоха. Покликав Ваню.

  -Вань вас все добре?-крикнув він.

   Ваня сидівши з хлопцем на брудній підлозі крикнув.

  - Так все добре!-відповів він.

   Джейк зайшов по сходах  в льох, не закривши двері. Хлопчик зрожащими руками обнімав Ваню. Внезапно закрилися двері.

    -Спокійно. Хто тут?-тихо сказав Джейк. 

     Ваня на диво остався спокійним,но хлопчик обняв міцніше,він тремтів від страху.

     Почулися шаги які спусказися до їх.

   -Всім тихо!- сказав  Джейк.              

    Ваня на диво залишався спокійним, хоча його очі, великі й темні в напівмороці, видавали заціпеніння. Джейк обійняв його міцніше. Він відчував, як піт стікає по спині, а пальці німіють від напруги.

    ​Кроки зупинилися прямо за дверима. Настала тиша, від якої дзвеніло у вухах.

    ​Він сильніше притис Ваню до себе, закриваючи йому рота долонею, щоб не було чути навіть дихання. Раптом під дверима з’явилася тонка цівка сизого диму. Він не був схожий на звичайний дим від вогню - він стелився по підлозі, наче жива істота, і мав нудотно-солодкий запах.

   -Джейк! Мені жарко і не очень себе почуваю!-сказав хлопчик.                        ​

    Дим починає стилитися по всій землі, піднімаясь в гору.

    -Потрібно вибиратися з віци бистріше!-крикнув Джейк. Прислоняя руку до рота.

   Джейк обережно підходить до дверей,й вибиває їх всією силою кулаком.                         ​

    Дерево тріснуло, але газ уже встиг зробити свою справу. Свідомість Джейка плуталася, а легені пекло від нудотно-солодкого сизого диму.

     Він вивалився в коридор, тягнучи за собою Ваню та хлопчика. Але замість порятунку вони потрапили прямо в руки тих, хто розпилив цей газ.

    -Дивись, командире, виповзли, — пролунав грубий голос крізь фільтр протигаза.

   Джейк пробував встати но його тіло не піддавалося йому. Його легкні палали від газ. Ваня з хлопчиком лежали поряд,но хлопчик був в кридичисному состоянії.Перед Джейком стояв чоловік у повному екіпіруванні.

   -Солдата - у першу машину. Хлопчика - у другу. А цього... - командир глянув на Джейка з холодною байдужістю. - Цього закиньте в кузов. Подивимося, що він знає про ту ферму, де вони переховувалися.

         Джейк дивиться як їх ложать в машини,до його підходить командир ворога й бере за шию,прижимає до стіни й каже йому в ухо:

   -Вам конець якщо не розказиш!-тихо з гордостю каже командир ворога.

    -В..відпусти..-тихо сказав Джейк.

   Командир прижав його до стіни крепше. Джейк замовк його горло було прижавше до стіни не давая йому говорити. 

    Командир відпустив його. Джейк впав на брудну підлогу.

      -Кіньте його в кузов, в штабі з ними розберемся.-крикнув він, солдату якій стояв біля машини.

     Солдат підійшов до Джейка. Джейк важко диша сказав:

     -Нащо ми тобі нащо тобі це?-його голос був тихим й важким, як бутто командир досі держить його за шию.

   Солдат з'язав  його  рукі. Підняв й повів до машини. Привів й штовхнув його в кузов. Закрив й пішов заводити машину.

                                 2

Пройшло двадцять  хвилин. Машину трясло від вибухів, що лунали зовні. Джейк  дотягнувся до ножа. Його пальці, затерплі від тугих мотузок, ледь відчували холодну сталь, але адреналін діяв краще за будь-які ліки. Кілька різких рухів - і мотузка  розірвалася.

    Машина зупинилася. Тиша, що настала, була страшнішою за гуркіт двигуна. Почулися кроки. Хтось підійшов до кузова й відкрив. То був солдат якій штовхнув Джейка в кузов. Джейк лежав нешевелившись, не видавая свій план.

    Він взяв Джейка за бронежилет,веде до їхнього шиабу, де ждав їх командир. Привів, й штовхнув Джейка на підлогу.

      -В тебе два варіанти.- спокійно сказав командир Джейку.

     Джейк не сказав, а подивився на командира, очі палали злістю,боллю.

      -Заводьте!-крикнув командир солдатам. 

    Солдати привели, Ваню,хлопчика. У Вані була, залізно зав'язана мотузка на руках. В його очах казалося "Джейк це моя вина вибач"

     -Або розказуєш де ваша база, або їх уб'ют.-сказав командир. -Вибирай бистріше! -крикнув він.

     Ваня тихим дрожащим голосом сказав:

     -Не розказуй. -його голос затих.

    Командир заніс руку для удару, але в цей момент повітря розірвав оглушливий свист. Снаряд прилетів десь зовсім поруч із будівлею. Стіни здригнулися, а зі стелі полетіла штукатурка, на мить засліпивши всіх білим пилом.