Коли Соломія та Маркіян вийшли на поверхню через таємний вихід біля Золотих Воріт, сонце вже починало сходити.
Місто виглядало так само, як і вчора: кав'ярні відчинялися, двірники замітали вулиці, туристи готували камери. Але Соломія бачила інакше. Вона бачила, як над кожним каштаном пульсує золотаве марево, а повітря стало кришталево чистим, наче після сильної грози.
Маркіян зупинився поруч із нею. Він виглядав втомленим, але вперше на його обличчі була легка усмішка.
— Ти впоралася, Спадкоємице. Лев прокинувся. Тепер Мережа знову працює, і Тіням доведеться відступити... на якийсь час.
— На якийсь час? — перепитала Соломія, дивлячись на свій перстень, який тепер став просто гарною старовинною прикрасою.
— Магія Києва ніколи не спить остаточно, — Маркіян підняв свою тростину. — Але тепер у міста є Хранителька, яка знає, як читати його історію не лише в книгах, а й у серці.
Соломія посміхнулася. Вона знала, що завтра знову піде до музею реставрувати старі глечики. Але тепер вона знала головний секрет: під кожним уламком минулого ховається сила, здатна врятувати майбутнє.
Кінець.