Розділ 9: Дзеркало для темряви

Соломія притиснула перстень не до центру, а до шорсткої стіни ліворуч від справжніх дверей. Використовуючи залишки своєї крові на камені та вібрацію голосу, вона почала «малювати» світлом у повітрі.

​Перстень викинув потужний промінь, який відбився від вологої цегли й створив ілюзію — точну копію білокам'яної брами, що сяяла чистою енергією, за десять метрів від справжнього входу.

​— Тепер! — крикнула вона.

​Коли справжня брама безшумно ковзнула вбік, Соломія та Маркіян пірнули всередину, миттєво зачинивши її за собою. Крізь камінь вони почули шалений вереск і гуркіт — Тіні всією масою кинулися на світлову приманку, врізаючись у глуху стіну тунелю. Вони нічого не запідозрили, і це дало Соломії кілька дорогоцінних митей, щоб розбудити Срібного Лева. Треба було діяти негайно — часу майже не залишалося.

​Вони опинилися у величезній ротонді. Стіни тут були викладені з темного базальту, а в центрі, на постаменті, височіла фігура. Срібний Лев був величним і водночас лякаючим. Його грива складалася з тисяч тонких срібних ниток, а в заплющених очах застигли великі сапфіри.

​Навколо нього висіли важкі іржаві ланцюги, що тяглися до самої стелі. Вони не просто тримали його — вони висмоктували з нього світло.

​— Він майже згас, — прошепотіла Соломія, підходячи до постаменту.

​Вона відчула, як перстень на її пальці почав співати — не просто мелодію, а складний ритмічний код. Вона поклала руку на холодну металеву голову звіра.

​— «Я — Соломія, донька роду Золотаренків. Я повертаю тобі голос. Прокидайся, Хранителю Києва!»

​Камінь у персні спалахнув так яскраво, що Маркіян змушений був закрити очі рукою. Срібна грива Лева почала ворушитися, ланцюги забренчали й один за одним почали розсипатися на дрібний пил. Коли останній ланцюг упав, Лев розплющив свої сапфірові очі.

​По всьому підземеллю, а за ним і по всьому Києву, прокотилася потужна хвиля чистої, прохолодної енергії.