Розділ 6: Кривава печатка на карті

​— Маркіяне, тримай їх! Мені треба зафіксувати Шлях! — вигукнула вона, вихоплюючи з сумки тонкий реставраційний скальпель.

​Вона знала, що звичайний закріплювач не зупинить магічну корозію. Тут потрібен був біологічний резонанс. Соломія швидко вколола кінчик пальця — того самого, на якому був перстень. Крапля густої червоної крові впала в центр карти, прямо на позначку Золотих Воріт.

​Ефект був миттєвим. Кров не розтеклася плямою, а всмокталася в папір, немов у суху землю. Від місця падіння в усі боки розійшлися вогняні капіляри. Чорнило, що вже почало стікати, раптом завмерло і «прикипіло» до пергаменту. Карта спалахнула яскравим бурштиновим світлом, надійно запечатуючи маршрут.

​Що побачила Соломія на зафіксованій карті:

• ​Вхід: Таємна герметична галерея, що починається в підвалах одного зі старих будинків на вулиці Ярославів Вал.
• ​Пастка: «Ехо Гнилі» — зона під льохом стародавнього монастиря, де Тіні найсильніші. Її треба оминати через дренажні канали.
• ​Серце: Зал Срібного Лева знаходиться безпосередньо під фундаментом в'їзної вежі Золотих Воріт, але на глибині, про яку не знає офіційна археологія.

​Поки Соломія рятувала знання, Маркіян бився з чорнильними фантомами, що почали матеріалізуватися прямо з повітря. Його тростина гула, наче розлючений джміль.

​— Соломіє, досить! Карта стабільна! — крикнув він, відбиваючи удар напівпрозорої пазуристої лапи. — Притулок скомпрометовано. Шукачі знайшли «дірку» в архівах. Ми маємо йти зараз, поки вони не заблокували вихід!

​Він схопив її за руку, і вони кинулися до виходу, але шлях їм перетнула стіна з чорного диму, з якої на них дивилися десятки порожніх, білястих очей.

​— Вони не випустять Спадкоємицю, — прошипіло повітря тисячею голосів. — Віддай Перстень, і ми дозволимо тобі забути...

​Вони заблоковані в бібліотеці. Маркіян готовий до останнього бою, але Соломія тепер краще розуміє архітектуру цього місця.

Соломія не стала чекати, поки Маркіян вичерпає останні сили у двобої з димовою завісою. Її погляд, загострений «Зором Спадкоємця», впав на масивний дубовий стіл, під яким на свіжоочищеній карті пульсувала ледь помітна синя точка.

​— Маркіяне, під стіл! Там дренажний вихід «нічних майстрів»! — крикнула вона, кидаючись на коліна.

​Вона відкинула важкий килим з ворсом, що пахнув століттями. Під ним виявилася чавунна кришка люка, прикрашена тим самим рельєфним каштаном. Але замок був не механічним — це була складна комбінація рухомих дисків.

​— Я їх стримаю, відчиняй! — Маркіян став спиною до неї, викреслюючи тростиною вогняне коло, яке шипіло, стикаючись із чорним димом Тіней. — Тільки швидше, Соломіє, вони просочуються крізь шпарини в підлозі!