Розділ 1: Артефакт з-під Десятинної

Київ — місто, де під кожним шаром сучасного асфальту пульсує прадавня магія.  Почалася наша історія на Подолі, у вузьких вуличках, де запах кави змішується з сирим туманом Дніпра, а старі будинки, здається, спостерігають за перехожими крізь зачинені віконниці.

Соломія завжди любила старі речі. Працюючи молодшою реставраткою у фондах музею, вона відчувала себе впевненіше серед запилених сувоїв та керамічних уламків, ніж серед живих людей. Її життя було впорядкованим, аж поки до майстерні не привезли ящик із «неідентифікованими знахідками» з останніх розкопок біля фундаменту Десятинної церкви.

​Серед іржавих цвяхів та черепків вона знайшла його. Срібний перстень, вкритий таким щільним шаром нальоту, що він здавався просто шматком вугілля. Але як тільки Соломія торкнулася його пальцями, по зап’ястку пробіг розряд, схожий на статичну електрику.

​Коли вона очистила камінь — мутний, наче молочне скло, — він раптом спалахнув внутрішнім золотавим світлом.

На внутрішній стороні персня був викарбуваний напис давньою кирилицею, який виглядав як шифр:

«Тим, хто бачить не оком, а серцем; тим, хто чує не вухом, а подихом. Відімкни те, що зачинене вічністю.»

​Соломія мимоволі прочитала ці слова вголос. У той же момент світ навколо неї змінився.

​Коли вона вийшла з музею на вечірній Андріївський узвіз, місто вже не було колишнім:

Деякі перехожі мали за плечима ледь помітні напівпрозорі крила, а інші залишали за собою шлейф іскор.

На старих фасадах проступили символи, що світилися синім полум’ям, вказуючи на таємні входи.

Тіні дерев на схилах почали жити власним життям, перешіптуючись між собою.

​Біля підніжжя Андріївської церкви шлях Соломії перегородив чоловік. Він був одягнений у довге кашемірове пальто, а його очі мали колір грозового неба. У руках він тримав стару тростину з набалдашником у вигляді голови вовка.

​— Ти не мала його вдягати, Соломіє, — промовив він, і його голос здався їй дивно знайомим, наче вона чула його у снах. — Тепер Ти бачиш Межу. А Межа бачить тебе.

​— Хто ви? — вона міцніше стиснула сумку, де лежав інструмент для реставрації.

— Я — той, хто стежить, щоб легенди не прокидалися раніше часу. Але ти вже порушила тишу.

Соломія не з тих, хто піддається паніці. Роки роботи з крихкими артефактами навчили її, що за кожною загадкою стоїть логіка, а за кожним символом — автор. Замість того, щоб тікати, вона міцніше перехопила ремінець сумки й зробила крок вперед, примружившись.