Розділ 3. Поклик глибше

Наступного ранку Айлін не могла залишитися вдома. Світло здавалося важчим, густим, як мед, а повітря пахло сирим листям та землею. Золотий Ліс знову манив, ніби шепотів її ім'я.

Вона ступила на стежку, що вела крізь рідколісся, де навіть у затінку листя світилося зсередини золотом. 

- Це не страшно... - прошепотіла вона сама собі, але її слова губилися у шелесті листя. 

Зайшовши в глиб лісу, вона помітила щось дивне. На землі, поміж корінням, лежала маленька істота, схожа на лисицю, але зі срібними тонкими крилами. Істота не ворухнулася, лише пильно дивилася на Айлін великими сяйливими очима. 

- Хто ти?... ледь чутно прошепотіла дівчина, боячись наполохати дивну істоту. 

Істота зробила крок уперед, і з її тіла злетів легкий золотий світлячок, який обвів знак на зап'ясті Айлін. Світло пульсувало разом з візерунком, і дівчина зрозуміла - вона більше не сама. Ліс відповідає; він більше не мовчить. 

Але раптом з глибини дерев почувся шепіт. Тінь здригнулася, немов чийсь погляд застиг на них їз темряви. Айлін зрозуміла: це перше попередження - Ліс не лише світлий, він живий і небезпечний.

- Ти прийшла... бо знак обрав тебе, - промовило маленьке створіння, дивлячись прямо в очі.

Айлін зітхнула, і притискаючи до себе нову супутницю, ступила ще глибше. Кожен крок відкривав простір, якого вона ніколи не знала: місце, де магія дихала в кожному листку, де тінь і світло сплітались в єдине ціле, і де її доля тільки-но починала свій відлік. 

Бо ліс не просто обрав її. Від дав їй шанс - стати тією, ким вона повинна бути.