Глава 11

— Один крок назад , і ви можливо , зможете врятувати себе . Але якщо ви йдете далі , вас чекає лише темрява .

Андрій згадав усе , що пережив за останні дні. Чи може він повернутися? Чи готовий він ризикнути всім за ради правди ? 

Тепер йому доведеться зробити вибір , від якого залежить не тільки його життя , а й доля тих , хто зник.

Андрій затримався на мить , прислухаючись до слів жінки , що прозвучали як останнє попередження. Ліс . Темрява , і невідомі люди всередині лабараторії — все це виблискувало в його свідомості , як невидимі нитки , що ведуть до якогось кінця , котрий ще не був очевидний .

Але тепер , коли він був так близько до відповіді , він не міг відступити . Він глянув на жінку , і його очі відбивали рішучість , яка рідко з'являлася в його погляді.

— Я неможу зупинитися - сказав він голосом , що став твердішим від рішучості . — Якщо  я повернуся , ніхто не дізнається правду. І якщо я не знайду відповіді зараз , ще більше людей зникне.

Жінка розчаровано зітхнула , і знову поглянула на лабараторію , немов сумніваючись , чи варто йому далі йти . Потім її обличчя помітно змінилося і на короткий момент Андрій помітив в її погляді не тільки сумнів , але й якусь приховану печаль.

— Що б ви не шукали тут , воно змінить вас назавжди , — сказала вона , її голос став ще тихішим. — І якщо ви вірите , що зможете залишити це позаду ....я сумніваюся. Ви не зможете . Це вже стало частиною вас.

Андрій не мав часу на роздуми , його розум був сконцентрований лише на одному : знайти правду. Він кивнув на жінку .

— Мені не потрібно назад. Я йду вперед.

Вона кивнула , і хоча її погляд був важким , вона більше не спробувала зупинити його. Замість того,  щоб далі говорити , вона просто зробила кілька кроків назад , зникнувши в темряві лісу , залишивши Андрій на самоті з його рішучістю та страхоми , що починали зростати.

Андрій наблизився до дверей лабараторії . Вони були важкими , металевими , а тріщини та подряпини на поверхні свідчили про те , що будівля давно не мала регулярного догляду. Але в середині щось жило , рухалося і Андрій відчував , як його серце б'ється швидше від очікування і страху.

Тихо протиснувши свою руку до дверей , він потягнув їх. Двері відчинилися з легким скрипом. Всередині було темно , лише кілька ламп тьмяно освітлювали приміщення. Андрій намагався триматися в тіні , слідуючи за слабким світлом до того місця , де могли бути відповіді.

Він почав досліджувати кімнату , поки не помітив столик з лабараторними пристроями та незрозумілими для нього записами . На одному , з документів , прикріпленому до стіни , був написаний код . Андрій не міг розпізнати всі символи , але кілька цифр і літер були знайомими. Вонивели до одного імені. 

Тим часом він почув легкий шум позаду себе . Він швидко обернувся. Протилежний кінець кімнати був освітлений червоним світлом . З-за цієї світлої зони виступала фігура , низька і схована в темряві.

— Ви не повинні були сюди приходити , — промовив голос , що відлунював у тиші , мов грім.

Андрій на мить замер . Фігура повільно наближалася до нього . З кожним кроком вона ставала все більш чіткою , і коли вона нарешті вийшла з темряви , Андрій побачив її обличчя.