Глава 5

Андрій вийшов з кав'ярні , ще раз оглянувшись через плече. Фото та записка залишилися на столику біля вікна . Він знав , що людина , якій це адресовано , отримає посилання.

Вийшовши на вулицю , він відчув , що за ним стежать. Ледь помітна тінь відобразилася в скілі припаркованої машини. Андрій зробив кілька кроків , ніби не помічаючи цього, але рука мимоволі потягнулася до кишені — там був ніж , який він завжди носив з собою.

Він звернув у вузький провулок між будинками , знаючи , що якщо його переслідують , це ідеальне місце зустрічі. Кроки позаду стали чіткішими .

—Давно не бачились , — пролунав знайомий голос.

Андрій повільно розвернувся. Перед ним стояв чоловік у темному пальті , з прихованим під капішоном обличчя. Його очі блищали в сутінках , а в руці він тримав складений аркуш паперу.

— Ти робиш велику помилку, —промовив незнайомець , стискаючи пальцями записку , яку Андрій залишив у кав'ярні.

Андрій не поворохнувся , лише напружено спостерігав .

— Якщо ти справді знаєш , хто за цим стоїть , то тобі краще відступити. Поки є шанс.

— І що , якщо я не відступлю ?— холодно запитав Андрій .

Чоловік усміхнувся , хоча в його погляді не було жодного натяку на гумор.

— Тоді тобі доведеться зустрітися з ними раніше , ніж ти думаєш. Але не так , як ти плануєш.

Він кинув папірець на землю й повільно рушив назад у тінь провулку.

Андрій почекав , поки кроки зникнуть у шумі вулиці , потім підняв записку . На ній було написано лише одне слово : «СТЕЖАТЬ.»

Серце в грудях глухо вдарилося . Він знав , що відступати вже пізно.

Андрій ще раз перечитав слово на записці — «Стежать.» Холодний вітер пройшовся по шкірі , але він розумів , що це не від погоди . 

Він вирішив не йти прямо додому  , а зробити кілька кіл містом , щоб перевірити , чи справді за ним стежать.Повільно , не привертаючи уваги рушив у бік центральної вулиці ,де було більше людей. Час від часу Андрій зупинявся біля вітрин , кидаючи швидкі погляди відображення позаду .

Через 10 хвилин він помітив чоловіка у світлому плащі  , який йшов за ним майже від самого початку. Кожного разу , коли Андрій змінював напрям , той також коригував маршрут , хоча й намагався виглядати невимушено .

"Добре , хтось дійсно тримає мене у полі зору.» — подумав Андрій.

Він зробив різкий маневр — зайшов у торговий центр через один вхід , а через хвилину вийшов з іншого. Потім швидко перетнув вулицю і сховався за рогом будівлі , щоб побачити , чи його переслідувач розгубиться.

Чоловік у плащі дійсно сповільнив кроки , озирнувся , а потім зробив дзвінок по телефону Отже він несам" — Андрій запам'ятав його обличчя , а потім , поки переслідувач говорив , зробив кілька непомітних фото.

Але що з тим іншим незнайомцем , що дав записку ?

Андрій вирішив діяти швидко. Він згадав , як той ішов у тінь провулку. Можливо , ще не пізно знайти його слід. Він попрямував туди , але там вже нікого не було — лише вогкий запах сирого бетону.

Втім , щось на землі привернула його увагу . Маленька запальничка . Андрій підняв її та побачив вигравірувані ініціали «Г.К.»

Це міг бути ключ .