Глава 3

«Я повинен зустрітися з іншими жертвами або з їхніми родичами»— сказав Андрій , вирішивши , що найкраще буде почати з самого початку. Він відчував , що тільки так можна знайти будь-яку зачіпку.

Олена мовчала, її погляд був сповнений як тривоги , так і відчаю. Вона знала що Андрій не не зупинеться , поки не розкриє всю правду.«Тільки будь обережний. Це не звичайна справа . Чим глибше ти копаєш тим більше стає небезпечно.»

Андрій кивнув . Важливе було не тільки знайти відповідь , а й зрозуміти , скільки людей насправді в цьому замішані.

Андрій вирішив , що треба діяти швидше . Відчуття, що він стає частиною цієї таємниці, тільки посилювалося. Він почав шукати додаткові сліди у справи Віри , але чим глибше він копав , тим більше питання з'являлось , і на кожне з них з'являлася  ще одна загадка.

Його перший крок був на зустріч із родичами зниклої жінки —її батьками , які, схоже , нічого не могли сказати про її зникнення. Вони не мали жодних конкретних підозр або теорій.

«Вона була нормальною дівчиною , не мала ворогів » сказав батько Віри схоже , знервований. «Я нерозумію , як це могло статися . І ще одне .... у Віри була особлива річ , яка зникла разом з нею. Її старий медальйон....»

Андрій не міг не звернути на це увагу. Він уже чув дещо подібне в історії інших зниклих , і це стало для нього першою підсказкою. Але найцікавіше почалося пізніше . 

Того ж вечора Андрій отримав таємниче повідомлення на своєму телефоні. Не підписано , без жодних імен , тільки рядок тексту : «Ти шукаєш не там. Знайди медальйон.»

Андрій обміркував це кілька хвилин , і його підозри підтвердилися : медальйон — це була не просто річ , це , можливо , була ключова підсказка , що вела до розгадки. Але де знайти цей медальйон?

Він звернувся до Олени

«Медальйон...це якось пов'язано з усіма зникненнями. Я впевнений у цьому.» — сказав він, намагаючись зберегти спокій . 

«Я перевірю архіви , відповіла Олена. — Але не сподівайся , що це буде просто. Задача складна , і не всі хочуть співпрацювати.»

Тим часом, Андрій почав отримувати нові дивні сигнали : його переслідували , за ним стежили , і навіть кілька разів його намагалися зупинити. Хтось явно не хотів , щоб він розкрив ці таємниці . Але чому ? 

Тепер він був впевнений: все це не просто випадковість . Це була система. 

Андрій повертався додому пізно ввечері. Вулиці вже були майже безлюдними , лише ліхтарі відкидали довгі тіні на мокрий асфальт. Коли він дістався своєї квартири, то відчув щось не так : двері були зачинені , але замок виглядав дивно — ніби хтось намагався його підібрати .

Він дістав телефон , набрав 102 , але не встиг натиснути на виклик — зсередини пролунав ледь чутний звук. Хтось був там .

Зі свого боку Андрій обережно натиснув на ручку . Двері легко піддалися . У квартирі панувала тиша , лише легкий протяг повільно гойдав штори . Він зробив крок уперед — і раптом тінь метнулася на нього з темряви . 

Сильний удар в груди змусив його впасти на підлогу . Нападник , одягнений у чорне , нахилився, намагаючись перехопити його руки , але Андрій швидко вивернувся і вдарив його ногою в живіт . Той похитнувся , але не впав. У напівтемряві виднівся силует людини середнього зросту , рухи були швидкі й натреновані .

Бійка тривала лічені секунди , та раптом з коридору почулося , як хтось виходить на сходи . Незнайомець , ніби щось зважуючи, відступив і швидко кинувся до вікна. За за мить він зник , залишивши по собі лише протяг і записку на підлозі . 

Андрій підняв її. Лише три слова : «Наступного разу не врятуєшся .»