Розділ 6: Темні сили: Протистояння

Небо над лісом затяглося важкими хмарами. Вони низько нависали, наче прагнули сховати останнє світло дня. Сонце ще не зникло зовсім, але вже не гріло — тільки блимало крізь густу сірість, як згасаюча пам’ять.

Ліна ступала стежкою, втиснувши долоні в кишені. Повітря було вогке, і холод пробирав не тіло, а десь глибше. В саме серце.

Вона прямувала до місця, де мала зустрітися з Фаелом. І з кожним кроком її напруга зростала.

Думки, швидко бігали в голові. Його магія дарувала Ліні багато  чого— відчуття, нові відкриття та моменти, які не забудеш. Але разом із тим , все частіше приносив їй біль. Не тому, що він хотів заподіяти їй шкоду. А тому, що в ньому було щось, таке темне та сильне, що вислизало з-під контролю.  Те, чого він сам не до кінця  розумів.

І вона бачила, як це поглинає його. І, поступово, — їх обох.

Пригадуючи свої видіння, Ліна розуміла, що їхній зв’язок має глибоке коріння в магії, яка може бути як благословенням, так і прокляттям. Вона не могла зрозуміти, чи є можливість позбутися цього зв’язкиу чи це їхня доля — бути разом, незважаючи на всі труднощі.

Коли вона дісталася до місця зустрічі, Фаел вже чекав на неї. Його погляд був сповнений туги і розуміння.

— Ліно, — почав він тихо, — я відчуваю, як темні сили все більше впливають на нас. Моя магія… вона несе біль, і я не хочу, щоб ти страждала через мене.

Ліна подивилася йому в очі, намагаючись знайти слова, які б виразили її почуття.

— Я теж відчуваю це, Фаеле. Але що ми можемо зробити? Як зупинити цей потік темряви, який поглинає нас?

Фаел замовк на мить, його обличчя було спотворене боротьбою внутрішніх демонів.

— Може, нам варто… розійтись, — сказав він. Кожне слово звучало так, ніби виривалося зсередини. — Я бачу, як тобі боляче. І якщо причина в мені… Я не можу залишатися поруч і робити ще гірше.

Ліна мовчала. Серце стискалось, ніби хтось тримав його в кулаці. Їй хотілося закричати, обійняти його, зупинити час. Але всередині було щось інше — тиха згода з тим, що він правий.

— Я не знаю, як без тебе, — прошепотіла вона. — Але, можливо… це єдиний спосіб не втратити себе. І тебе.

Вони мовчали. І в цій тиші щось змінилося.  Темрява трохи відступила, ненадовго, щоб дати їм простір. Для вибору. Для правди.