Розділ 5 Таємниця кохання

Ліна сиділа біля вікна, вдивляючись у  вогні нічного міста..Там, за склом, усе було стабільне: люди спали, машини їїхали по трасах, а вона сиділа тут, не в силах видихнути.

 Думки то завмирали, то знову починали кружляти. І кожна з них, зрештою, поверталася до одного: Фаел. Його очі. Те, як він мовчав. Як ніби щось чув у ній, чого не чула навіть вона. І ця дивна, невимовна енергія, що йшла від нього —і не світло, і не темрява,.

Вона намагалася заглушити це. Втекти в дрібниці — згадати, що треба було зателефонувати матері, випити чаю, перевірити повідомлення. Але щойно вона заплющувала очі — він знову був там.

А потім сталося щось дивне.

Світ навколо почорнів, кольори згасли,. Кімната зникла. Її більше не було тут.

Вона стояла на краю високого обриву. Біля неї — Фаел. Ні звуку, тільки вітер і море. Хвилі билися об каміння внизу, Повітря було вологе й напружене. Він дивився на неї мовчки. І в цьому погляді не було сумніву — тільки глибина. А тоді він сказав:

— Ти — моя доля.

Від цих слів щось защеміло в грудях.

Ліна розплющила очі. Знову тиша.  Вкно. Місто.

Але всередині щось залишилось. Як після сну, який ніби забувся, а потім повертається від одного запаху чи слова.

Тривога не зникла. Вона сиділа в ній  І Ліна вже знала: це було не просто бачення.

Наступного ранку Ліна зустрілася з Фаелом у лісі. Він помітив її занепокоєння.

— Тебе щось турбує, — промовив він лагідно. — Що трапилося?

Ліна вагалася, але вирішила поділитися своїми переживаннями.

— Останнім часом я часто бачу дивні видіння. І вони якось пов’язані з тобою. Я не розумію, що це означає.

Фаел замислився, а потім відповів:

— Видіння… Можливо, це наслідок нашого зв’язку. Магія може викликати такі відчуття. Ти відчуваєш, що між нами є щось більше, ніж просто зустріч?

Ліна повільно кивнула.

— Так. Я це відчуваю… Але мені страшно. Я не знаю, що це означає. І куди нас це веде.

Фаел ступив ближче..

— Я теж це відчуваю, Ліно. І теж не все розумію. Але якщо ми разом — ми зможемо це відчути і зрозуміти. Ти не одна в цьому.

В її грудях поволі зʼявлялося тепло.

— А як нам дізнатися, що це? Цей зв’язок. І що з ним робити?

Фаел не відповів одразу. Просто взяв її за руку. Його дотик був теплим, впевненим.

— Ми дізнаємось це з часом. Якщо не здамося.

Ліна заплющила очі. Вона відчула полегшення І водночас тривогу.. 

Десь глибоко в  серці, щось шепотіло:

а що, якщо цей зв’язок веде не до світла, а в темряву?