Розділ 4: “Відкриття”

Ліна не могла позбутися відчуття, що все, що вона бачила, було лише першою сторінкою з книги, яку їй ще належало написати. Те, що починалося як знайомство з магією, ставало чимось більшим. Вона була на порозі чогось надзвичайного, і це змушувало її серце битися з прискоренням.

Фаел привів її до глибокої частини бібліотеки, де полки не були заповнені звичними книгами, а містили стародавні артефакти — талісмани, камені, амулети, що світилися у темряві. Кожен з цих предметів, здавалося, мав свою історію, але Ліна не знала, як її дізнатися.

“Ці предмети — не просто магічні,” — сказав Фаел, спостерігаючи за її захопленими очима. “Вони є частинами чогось набагато важливішого, ніж ти можеш собі уявити.”

Він узяв невеликий камінь, що ледь світився теплим золотом, і поклав його на стіл. Ліна підійшла ближче. — Щось у цьому предметі викликало дивне внутрішнє напруження.

— Цей камінь, пов’язаний із тим, що ти відчуваєш - сказав Фаел.  . Він - це ти. У ньому — твоя сила, твій страх, твоє бажання. І якщо ти хочеш пізнати себе — треба навчитися слухати його.

Ліна торкнулася каменя — і все навколо зникло. Простір ніби розчинився, і перед її очима розгорнулася інша реальність. Світ — яскравіший, насиченіший — але з тією самою тінню в глибині, що змушувала насторожитись. Ні, це не був сон. І не казка. Це місце дихало справжньою, дикою магією — тією, що не прикрашена золотою рамкою, а виростає з самої плоті життя. Вона була всюди: у вітрі, що ковзав між деревами; в шелесті трави; у світлі, що не освітлювало, а проникало крізь усе живе.

— Ти бачиш? — тихо промовив Фаел. Його голос лунав немов крізь скло — віддалений, глибокий.

— Що це?.. Це мій світ?.. — Ліна обернулась, але не могла визначити, де починається її тіло і де закінчується простір. Все було єдиним — вона і цей світ, як дві сторони одного дихання.

У грудях закололо. Її серце билося не з переляку, а з пам’яті. та відчуття, що вона вже колись була тут. Що це місце — не чуже, а призабуте. І магія тут — не зовнішня сила, а.

“— Це твоя справжня магія, — прошепотів він. — Ти не просто вчишся нею володіти. Ти — її частина. Ти  і є сама магія.

Ліна зробила крок назад, і видіння зникло так само раптово, як з’явилося. Вона не встигла осмислити те, що побачила, але серце її билося шалено — ніби ті образи залишили в ній слід глибший, ніж будь-який спогад.

— Ти мусиш навчитися керувати цим, — мовив Фаел, не відводячи погляду. — Образами. Силою. Їхнє джерело ще попереду. Потрібно знайти те, що пов’язує тебе з цією магією. І лише тоді ти зрозумієш, навіщо ти тут.

Ліна стояла мовчки, намагаючись осмислити все, що почула. Ще кілька місяців тому вона була звичайною дівчиною з маленького містечка. Працювала, жила буденно, не здогадуючись, що світ, у якому вона звикла існувати, — лише уламок чогось значно більшого. І от тепер — перед нею відкривалася інша реальність, де її життя мало вагу. Де її серце було ключем.

— Чому саме я? — нарешті прошепотіла вона. Голос ледь не зірвався.

Фаел усміхнувся куточками вуст. Його погляд став м’яким, майже ніжним — і разом з тим тривожним.

— Бо ти — не випадкова, — сказав він. — Ти — вибрана. Не для ролі чи місії. Для істини. Для себе. І коли ти відкриєш свою суть, коли дійсно побачиш, ким є, ти зрозумієш, що твоє серце належить не лише магії.

Воно належить тому, хто давно в ньому живе.

Ліна відчула, як щось пульсувало під ребрами — не страх, не здивування, а щось… більш небезпечне. Більш справжнє. Вона не знала, чому, але слова Фаела змусили її затамувати подих. Наче в ній самій ожив спогад, якого вона ще не мала.

— Що ти маєш на увазі? — запитала тихо. Але це було не просто питання — це був порив, відкритий і вразливий.

Фаел на мить відвів погляд, ніби боявся, що сказане змінить щось між ними. Потім знову глянув їй у вічі.

— Я маю на увазі любов, — сказав він. — Вона — не просто почуття. Вона така сама сила, як магія. І твоя любов… може створити або зруйнувати цей світ.