Епілог

Минуло десять років відтоді, як останні уламки старої академії зникли під землею, і світ повернувся до життя. Світло сонця, яке колись здавалося Ліан'тель чужим і холодним, тепер було її другом, її домом.

Елліан за цей час відкрив власне детективне агентство. Його ім’я знали в багатьох містах: він був відомий як людина, що завжди знаходить правду, якою б глибокою і темною вона не була. Ліан'тель працювала разом із ним — стала не просто напарницею, а справжньою душею команди. Її чуття, майстерність з мечем і знання магії робили їх ідеальною парою не тільки в житті, а й у справі.

Але найбільшим дивом за ці десять років стали їхні діти.

Їхній син, восьмирічний Арель, мав сріблясте волосся матері й проникливий погляд батька. Він уже тренувався з мечем у саду та намагався допомагати батькам «розслідувати» дрібні загадки — як-от хто вкрав пиріг зі столу або куди зникла улюблена іграшка сестрички.

Донька, п’ятирічна Еліана, була мініатюрною копією Ліан'тель, але мала запал і пустотливу посмішку Елліана. Вона любила сидіти в бібліотеці, гортаючи товсті книги про магію, хоча ще не розуміла навіть половини символів. Часто в її маленьких руках з’являлися іскорки світла, і Ліан'тель з гордістю дивилася, як донька спадкувала магічну чутливість роду дроу.

Їхній будинок тепер був наповнений сміхом, запахами запашних страв, які Ліан'тель навчилася готувати, і щасливими криками дітей. Елліан іноді дивився на дружину, коли вона вкладала дітей спати, і відчував, як у грудях розливається тепло, сильніше за будь-які магічні сили.

Вечорами вони сиділи на ганку, спостерігаючи, як зорі запалюються одна за одною. Арель засинав у обіймах Елліана, а Еліана тихенько тулилася до матері. Ліан'тель дивилася на небо й думала про свій старий світ, про глибокі підземні коридори. Вона знала, що вже не повернеться туди.

Її дім був тут — поруч із коханим, з дітьми, під безмежним небом, де кожна зірка була мов світлячок їхнього спільного щастя.

Вони пережили темряву. І разом побудували світло, яке вже ніхто й ніколи не зможе забрати.