Розділ 33 Битва двох істин

Елліан ступив уперед, його очі палали червоним світлом, у якому вирувала сила богині гніву. Він стиснув руків'я меча так міцно, що на руці випнулися жили. Навколо нього, немов живе полум'я, кружляла енергія, збурюючи повітря.

Ельваріус широко розвів руки, темна аура обвила його, мов отруйний серпанок. Його тіньовий меч стискувався, пульсуючи життями всіх, кого він поглинув.

— Ти прийшов померти, детективе? — прошипів Ельваріус, його голос був схожий на тисячу зміїних шипінь. — Чи, може, хочеш приєднатися до мого нового світу?

— Мій вибір давно зроблений, — голос Елліана лунав, як грім серед шторму. — Я — не твій послідовник. Я — твій вирок.

Ельваріус зірвався в атаку першим. Він з шаленою швидкістю кинувся вперед, розмахуючи тіньовим мечем, що лишав за собою темні порізи в повітрі. Елліан зустрів його удар, їхні клинки зіткнулися, викрешуючи вибухи іскор і магічних спалахів.

Зал здригнувся. Стіни вкривалися тріщинами, уламки каменю падали вниз.

— Сила богині гніву… — глузливо заревів Ельваріус, натискаючи на меч. — Ти слабкий, бо тримаєшся за людей!

Елліан, напружуючи кожен м’яз, відштовхнув його назад, прокручуючись і миттєво контратакуючи. Його меч засяяв ще яскравіше, з його леза виривалися хвилі полум’я, які розсікали тіньову броню Ельваріуса.

— Я сильний не завдяки гніву! — вигукнув Елліан, меч блиснув у блискавичному розрізі. — Я сильний завдяки тим, кого люблю!

Ельваріус завив, темна кров бризнула з глибокої рани на його плечі. Він відскочив, створюючи навколо себе купол темної магії. Із цього купола вирвалися численні тіньові клони, що кинулися на Елліана.

— Ти не витримаєш проти всіх! — зареготав він, ховаючись за армією своїх створінь.

Елліан розвернувся, його погляд спалахнув неймовірною рішучістю. Він кинувся вперед, розсікаючи одного клона за іншим. Кожен удар його меча був мов удар блискавки, розбиваючи тіні на чорний пил.

— Ліан'тель! — крикнув він, відчуваючи її погляд десь за спиною. — Вір у мене!

Вона, стискаючи кинджали, зупинилася на мить. Її серце шалено калатало. Вона бачила його справжнім — його лють, його біль, його любов.

— Я з тобою! — відповіла вона, її голос долинув крізь хаос битви.

Останні клони впали, розсипавшись на клубки чорного диму. Ельваріус із шаленством вирвався з темного купола, здійнявши меч над головою.

— ДОСИТЬ! — заревів він, опускаючи меч, сповнений руйнівної темної сили.

Елліан зустрів цей удар. Їхні мечі знову зіткнулися, але цього разу Елліан відчув силу не тільки від богині гніву, а й від свого кохання, від пам'яті про кожного, кого він обіцяв захищати.

Його меч почав світитися ще яскравіше, спалахуючи білим вогнем, який поглинав тінь. Повільно, але невідворотно, він відштовхував Ельваріуса назад.

— Це кінець! — вигукнув Елліан.

Він зробив фінальний рух, і меч врізався прямо в серце Ельваріуса. Той завив так, що зал затрясся, а потім його тіло розсипалося на тіньовий пил, який з криком зник у повітрі.

На мить у залі запанувала тиша. Елліан стояв, тяжко дихаючи, його меч опустився до землі. Навколо нього світла аура поступово згасала.