Розділ 29 Підземна кухня

Вони просувалися темними, вузькими коридорами підземної академії. Кам’яні стіни були вкриті старими написами на древній мові, а час від часу по підлозі тяглися темні плями, що нагадували висохлу кров. Глухі звуки луною розліталися в пітьмі, змушуючи кожен крок здаватися гучним, як удар меча.

Ліан'тель йшла попереду, насторожено вивчаючи кожен метр. Елліан прикривав її спину, а Сайрен час від часу зупинявся, щоб перевірити магічні пастки.

Поступово запах гнилої їжі й старого жиру став відчутніший. Ліан'тель трохи зморщила ніс, відчувши щось неприємне.

— Що за сморід… — тихо прошепотіла вона.

Нарешті коридор вивів їх у простору залу, стіни якої були завішані рядами старих мідних каструль, кухонних ножів і великих казанів. Це була колись велика підземна кухня академії.

В центрі стояли кілька масивних дерев’яних столів, завалені обгризеними кістками, зіпсованими овочами і залишками їжі, що розкладалася просто на очах.

— Ця кухня використовувалась для підземних учнів і персоналу, — пояснив Сайрен, обережно розглядаючи порожні стелажі. — Вона мала власні запаси, щоб ніхто не піднімався нагору без потреби.

Елліан уважно дивився навколо, його очі ковзали по кожному ножу, кожній плямі. Ліан'тель пройшла вздовж довгого столу, пальцями торкнулася старого ножа й тихо сказала:

— Стільки тіней… стільки страху тут залишилось.

Вона раптом завмерла.

— Чуєте? — Ліан'тель різко розвернулась, блискавично схопила кинджал.

З глибини кухні почувся шурхіт — і з темряви повільно виповзли дві худі фігури в чорних балахонах. Їхні руки були тонкі, мов павучі лапи, а очі горіли хворобливим жовтим світлом. Це були «тіньові кухарі» — давні створіння, яких використовували для приготування страв під контролем магії. З часом, залишені без нагляду, вони здичавіли й перетворилися на хижаків.

— Готуйтесь! — крикнув Елліан.

Одна тінь кинулася на нього з ножем, але він відбив удар мечем і відкинув істоту до стіни. Ліан'тель метнула кинджал у другу фігуру, розсікши її горло. Вона захрипіла й повалилася на підлогу.

Сайрен закінчив заклинання й вистрелив у першу істоту срібним променем, миттєво спопеливши її.

Після короткої, але напруженої сутички кухня знову стихла. Ліан'тель витерла кинджал об край старої скатертини, кинула похмурий погляд на Елліана й тихо сказала:

— Я знала, що ця академія приховує жахливі речі… але не думала, що настільки.

Елліан підійшов до неї, поклав руку на плече. Вона відчула тепло його дотику і коротко кивнула, стримуючи змішані емоції — страх, огиду й палаюче бажання помсти.

Сайрен підняв свій кристал і освітлив дальній кут кухні, де виявили ще один хід, напівприхований за поламаним стелажем із тарілками.

— Це має бути прохід далі, до головної зали підземного крила, — сказав він. — Ми майже біля магістрів.

Елліан стиснув меч, обмінявся коротким поглядом із Ліан'тель.

— Тоді рушаємо. Жахи тут тільки починаються.

Вони вирушили вперед, залишаючи за собою кухню, де досі стояла важка, майже відчутна тиша — наче навіть стіни пам’ятали всі крики і темні ритуали, що тут відбувалися.