Розділ 28 Глибше в темряву

Після бою з големами тунель знову звузився, і довкола стало тихо. Тиша здавалася гнітючою, мов перед бурею. Вологі стіни миготіли в світлі магічного кристалу, що його ніс Елліан, а під ногами подекуди хлюпала стояча вода.

Ліан'тель йшла першою, зосереджено прислухаючись до найменшого шуму. Її чуття дроу відчували найменший порух повітря, кожен слабкий шурхіт, кожен відголос підземного каміння.

— Тут щось не так… — прошепотіла вона, різко зупинившись.

Сайрен підійшов ближче, провів рукою по стіні й помітив слабке мерехтіння:

— Ілюзія. Справжній хід не прямо, а… ось сюди.

Він простягнув руку вперед, і пальці ніби зникли в повітрі. За ілюзорною стіною відкривався вузький, різко похилий прохід. Вони обережно зайшли всередину й відразу відчули запах старої магії — густий, наче попіл і кров.

Коли вони просунулися далі, підлога вкрилася стародавніми символами, вирізаними в камінь. Вони світилися слабким зеленкуватим світлом.

— Це печаті виклику, — нахилився Сайрен, уважно роздивляючись. — Якщо ми зачепимо хоча б одну, вони випустять нових стражів.

Ліан'тель, ковзнувши поглядом по знаках, вдихнула на повні груди. Її обличчя напружилося, але руки залишалися впевненими. Вона ступала, мов примара, оминаючи кожну руну з надлюдською точністю. Елліан ішов слідом, повторюючи її кроки точно, довіряючи їй цілком.

Коли вони нарешті вийшли з цього смертельного лабіринту, перед ними розчинилися масивні кам'яні двері, увінчані символом змії, що обвиває палаючий меч.

— Це вхід до покинутої частини академії, — пояснив Сайрен. — Її використовували для старих експериментів, ще до побудови головного корпусу. Тут і тримають магістрів.

Елліан торкнувся дверей, і від них пішов холод. Враз щось клацнуло. Пастка. З обох боків почали вириватися металеві голки, а з-під підлоги здійнявся густий токсичний дим.

— Відходьте! — крикнула Ліан'тель.

Вона рвонула вперед і різким рухом встромила свій клинок у замковий отвір. Метал скреготнув, механізм застряг, а хмара отрути почала розвіюватися. Елліан затиснув їй плечі й різко притягнув до себе, коли стіна збоку раптом рушила вперед, намагаючись розчавити їх обох. В останню секунду Сайрен кинув магічний щит, відбивши камінь убік.

Вони ледь устигли перевести дух. Ліан'тель притискалася до грудей Елліана, її серце билося швидко. Вона підвела погляд і тихо прошепотіла:

— Я ж казала, що не відпущу тебе самого…

Елліан усміхнувся, коротко й тепло, і м'яко провів пальцями по її щоці.

— І я тобі вдячний.

Сайрен між тим відчинив двері остаточно. Попереду розчинилася темна арка, з якої повіяло холодом і глухим, важким смородом крові.

— Це вже кінець тунелю, — мовив Сайрен, розгортаючи сувій. — Далі ми входимо до великої зали, де тримають магістрів. І, найімовірніше… там чекає Ельваріус.

Елліан підняв меч, його очі палали рішучістю та гнівом, що стикався з глибинною тугою. Ліан'тель витягла свої кинджали, її дихання стало рівним і холодним, як нічна роса. Сайрен приготував заклинання, його руки світилися магічними символами.

— Готові? — тихо запитав Елліан.

Ліан'тель кивнула, її очі світилися рішучістю, але всередині все ще жила ніжність до нього. Сайрен підняв руку в знак готовності.

— Разом. І тільки вперед, — сказав Елліан.

Вони переступили поріг темряви, крокуючи до останньої битви, яка мала вирішити долю академії, магістрів… і їхніх власних сердець.