Розділ 27 Тунель

Місяць ще висів високо в небі, коли трійця наблизилася до старої криниці, що стояла на околиці занедбаного саду. Кам'яні стіни криниці були обвиті плющем, а дерев'яний механізм підйому давно прогнив.

Елліан схилився над краєм, підняв ліхтар із магічним кристалом, що давав тьмяне синє світло.

— Глибоко, — пробурмотів він. — Але виходу немає.

Сайрен розмотав старий мотузяний трос, зміцнив його магічними пломбами, щоб витримав вагу одразу кількох людей. Ліан'тель, мов тінь, стояла поруч, пильно вдивляючись у темряву під ними. Її очі блищали, мов дві срібні зірки, а довгі пальці вже нервово торкалися руків’я кинджалів.

— Я піду першою, — сказала вона, різко, але спокійно. — Мої очі звикли до темряви краще за ваші.

Вона безшумно почала спускатися вниз, її біле волосся ховалося під каптуром. За нею рушив Елліан, тримаючись впевнено, хоча напруга стискала кожен м'яз. Останнім ішов Сайрен, підстраховуючи трос.

Усередині криниці було сиро й холодно. Вологі камені блищали, а внизу чувся ледь помітний подих підземного вітру. Нарешті вони досягли дна, де під камінням відкривалася вузька розщілина, що вела в тунель.

Ліан'тель пройшла першою, повільно, наче кішка, ступаючи на носочки. За кожним кроком її рухів чувся ледь помітний шелест одягу. Елліан ішов за нею, тримаючи магічний ліхтар високо, аби не заважати.

Вони просунулися метрів п'ятдесят, коли тунель різко розширився. Сайрен зупинився й шепнув:

— Перша пастка.

Ліан'тель нахилилася вперед, роздивляючись підлогу. Ледь помітні тріщини утворювали символи, які випромінювали слабке червоне світіння.

— Це руни розщеплення. Якщо наступити — вони розірвуть тіло на частини миттєво, — прошепотіла вона.

Елліан витягнув маленький кристал, наповнений енергією. Він підкинув його вперед, і кристал одразу спалахнув, торкнувшись руни. З підлоги вирвався стовп енергії, рвонув угору, розносячи каміння в пил.

— Добре, що ми це побачили зараз, — пробурмотів Сайрен.

Вони обережно перескочили небезпечну ділянку й рушили далі. Але пастки ставали дедалі складнішими.

Наступна секція була пронизана тонкими нитками магічної павутини. Ліан'тель присіла, напруживши м'язи, і різко пройшла між нитками, мов лезо крізь воду. Елліан рухався за нею, затамувавши подих. Сайрен, хоч і не такий спритний, використовував старі трюки й амулети, щоби нейтралізувати кілька особливо небезпечних ниток.

Далі в тунелі почувся шум — щось рухалося.

— Стережіться! — крикнула Ліан'тель.

З темряви висунулися створіння — темні големи, створені з уламків скель і наповнені чорною магією. Їхні очі горіли зловісно-червоним світлом.

Елліан виступив уперед, його руки почали світитися багряним полум’ям. Він кинув закляття прямо в центр одного голема, розірвавши його на друзки. Ліан'тель кинулася під ноги іншого, вивернулася й розрізала йому сплетіння магічних жил, змусивши тіло розвалитися.

Сайрен стояв позаду, прикриваючи магічним щитом, і випускав світлові списи, пробиваючи вразливі точки чудовиськ.

Після важкого бою всі големи впали, розсипавшись на каміння. Тунель наповнився запахом розпеченого каменю й старої крові.

— Далі буде тільки важче, — важко дихаючи, сказав Сайрен.

Елліан подивився вперед, туди, де тунель зникав у глибокій чорній порожнечі. Його очі палали рішучістю.

— Ми дійдемо. І зупинимо його. Разом.

Ліан'тель кивнула, її рука знайшла руку Елліана, і на мить вони міцно стиснули пальці.

Вони рушили далі, у темряву, де їх чекала остання зустріч із безумним ворогом.