Розділ 24 Кривавий слід

Тим часом у темних коридорах академії лунали ледь чутні кроки. Факели кидали мерехтливе світло на старі стіни, а тіні танцювали, мов демони, що чекали свого шансу вирватися назовні.

Ельваріус ішов упевнено, його темний плащ шурхотів об кам’яну підлогу. Його очі горіли хижим червоним світлом, а пальці обережно стискали стародавній рунічний кинджал.

У великій залі для тренувань стояли адаптети — молоді маги, зібрані на вечірнє заняття. Хтось сміявся, хтось вправлявся у фокусуванні енергії. Вони навіть не здогадувались, що смерть вже йде до них.

Ельваріус зупинився біля входу й тихо підняв руку. У повітрі з'явилися криваві руни, що почали швидко обертатися навколо нього.

— Пробачте, діти, — холодно прошепотів він, його голос звучав як тріск льоду. — Але ваші душі потрібні для великої мети.

І в ту ж мить кімнату заповнив ледь чутний свист, коли його руни розсікли повітря.

Перші адаптети навіть не встигли скрикнути. Їхні тіла падали на холодну підлогу, розтинаючись невидимими лезами енергії. Кров швидко заповнила тріщини між плитами, збираючись у магічні кола.

Інші намагалися бігти чи створити захисні бар'єри, але марно — руни пронизували їхні щити, мов папір, залишаючи позаду тільки крики та згустки крові.

Один із юних магів упав навколішки, простягнув руки до Ельваріуса.

— Будь ласка… пощадіть…

Але магістр навіть не здригнувся. Він різко провів рукою, і шия хлопця розлетілася кривавою дугою.

Коли все стихло, у залі залишилися тільки понівечені тіла, іржавий запах крові та важка тиша.

Ельваріус змахнув кинджалом, очищаючи його від червоних крапель. Його обличчя було спокійним, навіть умиротвореним. Він підійшов до центру кімнати, де кров уже формувала складний ритуальний символ.

— Ще трішки… Ще кілька душ, і брама відкриється, — промовив він, вдихаючи запах смерті, мов рідний аромат.

У його голові лунав шепіт давнього божества, що живило його манію величі. Він усміхнувся і повільно зник у тіні, залишивши за собою тільки кривавий кошмар.