Розділ 23 Підготовка перед бурею

Після розмови кімната наповнилася напруженим мовчанням. Лише тріск каміна і легке шарудіння паперу порушували його. Елліан уважно вивчав сувій із рунічними схемами, час від часу кидаючи швидкі погляди на Ліан'тель і Сайрена.

Ліан'тель тим часом перевіряла свій арсенал. Вона сиділа на килимі біля вогню, відклавши збоку свою темну довгу шаблю, а поряд — невеликий ніж із срібним лезом, зручно захований у чоботі. Вона уважно витирала лезо тканиною, поглядаючи на нього, мов на давнього друга.

Її плече ще боліло, але вона не дозволяла цьому зупинити себе. Кожен рух був точний, мов ритуал, який вона виконувала тисячі разів під землею. Її волосся падало на обличчя, і коли Елліан наблизився, вона лише злегка підняла очі.

— Ти не мусиш іти, якщо ще не готова, — тихо сказав він, нахиляючись до неї.

Ліан'тель лише похитала головою, легенько торкнувшись його руки.

— Ми разом. Пам'ятаєш? — її голос був низьким і спокійним, але в ньому звучала сталь. — Я не залишу тебе тепер, коли ми майже на межі.

Елліан відчув, як у грудях розливається тепло. Він стиснув її пальці у своїй долоні й м’яко усміхнувся.

Сайрен тим часом розклав на столі карти міста й схеми підземних тунелів під академією. Він пояснював:

— Головна зала ритуалу розташована під старим крилом бібліотеки. Є три шляхи: через головні ворота академії — ризиковано, через західну галерею — вона під постійним наглядом, і… тунель, який веде з покинутої криниці за містом. Це найнебезпечніше, але там менше шансів бути поміченими.

Елліан кивнув.

— Обираємо криницю. Ми не можемо ризикувати відкритою атакою.

Ліан'тель зібрала всі свої речі в маленький шкіряний рюкзак. Вона прив’язала меч до спини, на пояс почепила кілька невеликих колб з отруйними та зцілюючими зіллями. Вона швидко поглянула на Елліана.

— Ти готовий? — запитала вона, на мить затримавши погляд на його очах.

Він одягнув свій темний плащ, перевірив кинджал у рукаві та шкіряні ремені з додатковими лезами. Вперше за довгий час його рухи були абсолютно зосередженими. Він виглядав не просто як детектив — зараз він був воїном, загартованим не тільки битвами, а й випробуваннями серця.

— Готовий, — відповів він. — І більше, ніж будь-коли.

Сайрен піднявся, поправив свій старий плащ і нахилився над картою ще раз.

— Добре. Ми вирушаємо через півгодини. Я піду першим і перевірю, чи все чисто. Ви дочекаєтесь сигналу — синій вогник на пагорбі.

Вони обмінялися останніми поглядами. Ліан'тель і Елліан ще раз торкнулися одне одного руками, коротко, але достатньо, аби відчути підтримку.

За вікном почало темніти. У темряві вони мали стати тінями, загубленими серед ночі. Але всередині кожного горів власний вогонь, який не зможе загасити жодна тінь.