Академія Древніх Аркан була сьогодні незвично тихою. Зазвичай у високих коридорах лунав сміх студентів, обговорення заклинань і звуки тренувань. Але тепер тиша була гнітючою, мов камінь, що завис над головами.
Магістри зібралися у великій нараді. Круглий зал, де вони зазвичай радилися про розвиток нових шкіл магії, сьогодні нагадував військову раду перед штурмом фортеці.
— Це вже друге вбивство за тиждень, — сказала Магістра Салінар, її руки нервово стискали древню срібну тростину. — І тепер... адаптета, якого ми готували для великого обряду.
— І не просто адаптета! — рвучко встав інший магістр, старий чоловік із сивими бровами, що нависали, наче снігові схили. — Він мав найбільший потенціал до плетіння чистої енергії серед усіх. Це удар по всій Академії!
Вони перезирнулися. У поглядах читався страх. Хтось із них... зрадник. Ця думка повільно проростала серед магістрів, мов отруєне насіння.
— Я знаю, що ми повинні довіряти одне одному, — промовив ще один магістр, молодий, але вже впливовий. — Але настав час перевірок. І час поставити під сумнів усе. Навіть старі зв'язки.
Салінар кивнула, важко видихнувши.
— Хтось серед нас працює на темні сили, — сказала вона. — І якщо ми не знайдемо його зараз… не буде більше Академії.
В цей момент двері залу розчинилися, і до кімнати зайшов один із наглядачів. Його очі були вирячені від жаху.
— Ще одне тіло… — видихнув він. — Виявили в східному крилі…
Магістри підхопилися.
— Хто? — запитала Салінар.
— Асистент Архіваріуса. Всі магічні печаті зірвані… серце вирване… — його голос затремтів. — Якесь стародавнє ритуальне клеймо залишено на стіні.
У кімнаті запанувала мертва тиша. Вона тягнулася нескінченно довго.
Салінар підняла голову й подивилася на всіх.
— Ми повинні діяти негайно. Послати сигнал місту, закрити всі портали, зібрати мисливців за темною магією. Ми більше не маємо часу.
І хоча вони не знали, хто саме серед них зрадник, кожен відчував — невидима рука вже простяглася до серця Академії. І якщо її не зупинити, усе впаде в морок.