Розділ 11 Тінь що кличе смерть

Естріл сидів у своїй кімнаті, освітленій лише кволим світлом кристала. Перед ним на столі лежала карта з наміченими шляхами, знаками порталів і позначеними селами, вже "очищеними" для ритуалу.

Він поклав пальці на скроні й заплющив очі.

Вони йдуть надто швидко… Елліан і ця дроу. Вони розумніші, ніж я думав.

Його обличчя перекосила холодна усмішка.

— Якщо вони наблизяться до міста, все може розвалитися… Мій ритуал ще не завершений.

Він підвівся, взяв зі столу чорний кристал і прошепотів кілька стародавніх заклять. Підлога біля його ніг затремтіла, і з темної тіні під столом почали виростати постаті. Вони були схожі на людей, але обличчя їх ховалися під масками зі срібними знаками. Їхні рухи були хижими, мов у нічних звірів.

— Ви, — звернувся він до них тихим, майже ласкавим голосом. — Знайдіть Елліана і дроу. Знищіть їх. Ніхто не повинен завадити мені.

Одна з тіней нахилила голову.

— Де шукати?

Естріл посміхнувся, торкнувшись кристала.

— Вони наближаються до міста. Поблизу старих руїн, біля річки. Вони шукатимуть шлях до мого дому. Засічіть їх там, де вони будуть найвразливіші.

Тіньові вбивці кивнули, і ще мить потому розчинилися в мороці, немов ніколи й не існували.

Естріл залишився сам. Він підняв руки, вдивляючись у чорний кристал, що тихо пульсував темним світлом.

— Ви думаєте, що правда врятує вас? — прошепотів він, звертаючись до свого відображення. — Але світ створений для сильних. І я стану його новим серцем.

Його голос знову став лагідним, майже ніжним.

— Прощавайте, Елліане. Ти завжди був надто правильним, надто людяним. Але твоя роль закінчилася.

Він відвернувся від дзеркала й сів за стіл, дістав пергамент, розпочав писати останні розпорядження своїм послідовникам в Академії. За його спиною тіні вже кидалися на пошуки, наче зграя голодних вовків.

Попереду Елліана та Ліан'тель чекав смертельний сюрприз, що міг знищити їх ще до того, як вони доберуться до міста й дізнаються страшну правду.