Розділ 2 Підмістя і тіні дроу

Підмістя Елмора не було позначене на жодній карті. Це була мережа старих тунелів під містом — колишні шахти, канали і забуті крипти, в яких давно оселилися ті, хто не бажав жити на світлі. Тут жили алхімісти, вигнанці, найманці і ще хтось набагато небезпечніший.

Елліан ішов обережно, відчуваючи, як магічні знаки на стінах змінюють енергію повітря. Вогняні гриби світилися тьмяним зеленим світлом, наче очі привидів. Іноді з темряви виринали тіні істот — худих, довгоруких, із переломленими пальцями, що повзли по стінах. Це були кріасіди — напівдемони, яких місцеві використовували для дрібних крадіжок і шпигунства.

Біля зруйнованої брами Елліан зупинився. Там стояли двоє дроу — високі, стрункі, зі шкірою кольору нічної безодні. Їхні срібні волосся спадали на плечі, а на обличчях виблискували руни — захисні знаки від світла.

— Хто йде? — прохрипів один із них, витягуючи дволезий меч.

— Мене чекають, — холодно відповів Елліан, показуючи медальйон грифона.

Дроу обмінялися поглядами. Один із них кивнув і вказав на вузький прохід за собою.

— Обережніше, слідчий, — прошипів інший. — Там, далі, полюють шаддари. Вони чують серце навіть крізь камінь.

Елліан кивнув. Він знав про шаддарів — безоких істот, що пересувалися, наче дим, і полювали на живих, вбираючи їхні спогади й магічну силу.

Прохід вивів його у велику залу, де під склепіннями вились величезні сталактити. Посеред залу горів блідий синій вогонь, довкола якого сиділи ще кілька дроу. Один із них носив темно-червоний плащ і важкий золотий медальйон у формі павука. Його очі світилися бузковим.

— Елліан. Нарешті. — Голос був оксамитовий і холодний. — Мене звати Ваел'тен. Я — архітектор тіней.

— Де Тіранор? — прямо запитав Елліан.

Дроу посміхнувся.

— Маг шукав силу, якої не розумів. Він викликав гримарха — древнього духа знань. Але замість відповідей, гримарх поглинув його розум. Зараз він блукає тунелями, розриваючи кожного, хто потрапить на шляху.

Елліан відчув, як холодні краплі поту сповзають по спині.

— Чого ви хочете від мене? — запитав він.

— Допоможи знищити гримарха. Ми не можемо вийти на поверхню, але ти — можеш. — Ваел'тен провів пальцем по медальйону. — Взамін отримаєш істину про Академію, про те, хто стоїть за зникненнями магів. І ще… — дроу нахилився ближче. — Ми дамо тобі силу тіней.

Елліан відчув, як навколо нього стягується темрява, наче невидимий плащ. Він бачив, як серед дроу шурхотіли інші створіння: чорні аргасиди, крилаті істоти з тілом скорпіона й обличчям дитини, що нашіптували прокляття. По стінах повзали лумаріди — малі духи ночі, схожі на напіврозплавлених кажанів.

Детектив закрив очі, намагаючись приборкати відчай. Він знав: якщо погодиться, назад шляху не буде. Але іншого вибору не було.

— Добре, — сказав він нарешті. — Покажіть мені шлях.