Місяць здіймався над Срібними Вежами, розливаючи бліде світло по вузьких вуличках столиці Елмора. Кам'яні будинки з кованими балконами та химерними шпилями кидали довгі тіні, наче сплутані пальці, що тягнулися до неба. Від гавані віяло запахом солі й сирої риби, змішаним із густим димом від нічних ліхтарів.
Детектив Елліан стояв біля воріт Академії Чар, вдивляючись у темряву. Високий, з різкими рисами обличчя і холодними сірими очима, він більше скидався на мисливця, ніж на звичайного слідчого.
— Ти впевнений, що він не повертався? — запитав Елліан, звертаючись до сторожа.
— Пане, маг Тіранор не з'являвся вже три дні, — відповів старий охоронець, ковтаючи нервові ковтки повітря. — У його кімнаті все залишилося, як було. Посох, рукописи… Навіть чай ще стоїть холодний на столі.
Елліан кивнув. Він зайшов усередину, відчуваючи, як магія ледь вібрує в стінах. Академія здавалася живою, дихала. В коридорах миготіли ілюзорні кулі світла, що висіли під стелею.
Кімната мага Тіранора була заставлена книгами, старими картами і пляшечками з порошками невідомого призначення. На підлозі лежала розсипана сіль — давній засіб проти демонічних впливів. Елліан провів рукою над нею й помітив тонку темну лінію, що тяглася від порогу до вікна.
— Хтось йшов сюди… і, схоже, не сам, — пробурмотів він.
У той момент у вікно з шумом залетів ворон із листом на лапі. Елліан швидко зняв пергамент і розгорнув:
> "Той, хто торкнеться тіней, знайде тільки смерть. Якщо шукаєш істину, йди до Підмістя. Три дзвони після опівночі. — В."
Елліан роздратовано скривився. Він не любив загадок — ще менше любив підказки, залишені воронами. Але часу не було.
Він перевірив кинджал під плащем, поправив срібний медальйон із гравіюванням грифона й рушив до дверей. У голові вже народжувався план: якщо маг справді втягнутий у щось заборонене, за ним може стояти не просто злодій чи конкуруюча гільдія. Це могло бути щось набагато темніше — щось, що вже давно ховається в тіні під Срібними Вежами.
Елліан кинув останній погляд на кімнату і пішов у ніч.