Дія третя. Майбутнє Сцена третя. Зустріч

Простір нейтральний: кафе, бібліотека, лікарняний хол — щось тимчасове, де обидва — випадково або навмисне — зустрічаються.

Світло — м’яке, денне.

На сцені стіл, два стільці. На столі чашки. Книга. Можливо, іграшкова машинка — залишена кимось. Вони — дорослі, втомлені. Інші.

ВІН

(поглядом ковзає по її обличчю)

Ти майже не змінилась.

(пауза)

Хоча... щось інше. Спокійніше.

ВОНА

Ти — теж.

Мовчиш менше.

(усміхається)

Або я вже навчилась слухати.

(пауза, обоє сідають)

ВІН

Як чай?

ВОНА

З м’ятою. Без цукру.

А ти ще п’єш з медом?

ВІН

Уже ні. Після третьої «Октавії» — з кавою простіше.

ВОНА

(спокійно)

А скільки їх було?

ВІН

Три. І всі — не ти.

(пауза)

Одна навіть була схожа. Але тільки перші три дні.

(довга тиша)

ВОНА

А сни?

Ти все ще бачиш сни?

ВІН

Рідко. Але іноді — море. І ти в червоній сукні.

Ти завжди в ній.

ВОНА

Я давно її викинула.

(пауза)

Але не знищила. Просто — відпустила.

ВІН

Як і мене?

ВОНА

(спокійно)

Як і тебе. Як себе — тодішню.

Ми вже інші.

Ми не ті, хто мовчав на кухні, боячись доторку.

ВІН

(усміхається)

А мій син? Як він?

ВОНА

Росте. В інституті навчається, як ти,

Малює ракети.

Він мій. І не твій. Але…

ВІН

(перебиває лагідно)

…але все одно трохи наш. Бо ти — його мама.

(пауза)

ВОНА

Я не прошу нічого.

ВІН

І я не прийшов просити.

Просто… хотів тебе побачити.

ВОНА

Я рада, що ми можемо сидіти отак.

Без крику. Без питань, які не мають відповіді.

ВІН

І з відповідями, які вже не болять.

(обоє мовчать. Чути дитячий сміх або звук дощу за вікном)

ВОНА

Ти куди далі?

ВІН

Не знаю. Можливо — додому. Якщо він ще існує.

ВОНА

Мій — теж змінився. Але двері ще скриплять так само.

(усміхаються обидвоє)

ВІН

Можемо пройтися?

ВОНА

Можемо.

Але якщо ти — ліворуч, я — праворуч.

Без обіцянок. Без тіней.

ВІН

Без тіней.

(вони йдуть, не торкаючись одне одного, але поруч. Світло поступово гасне. )