Тіні за плечима

Дія третя. Майбутнє Сцена друга. Вона

Сцена розділена: Вона на передньому плані, у простій кімнаті, де розкидані дитячі іграшки, книжки, дитячий малюнок на стіні. Світло м’яке, вечірнє. Вона сидить на підлозі, поряд дитячий стільчик. Її рухи спокійні, але голос — напружений, з гіркотою.

ВОНА

Я працюю в садочку. Малюки — вони ще не питають, що таке війна.

Вони питають, чому сніг — білий. Чому пташка — летить.

Я їм читаю. Співаю.

Іноді забуваю, що надворі світ не дитячий.

(пауза)

Живу з батьками. Ми мовчимо багато.

Мій чоловік… той, що після тебе…

Помер. Тихо. Без лікарень. Без шансів.

Рак не питає, з ким ти спав, кого любив. Просто забирає.

(пауза, ковтає щось всередині)

Я довго носила твоє прізвище.

Мов тінь, що ховала від болю.

Мов обіцянку, що ти повернешся.

А потім — відпустила.

Повернулась до батькового.

Не для тебе — для себе.

Бо знову — сама.

Ти, мабуть, десь там… зі зброєю, так?

У твоїх очах я — ворог.

Так зручно.

Не треба пояснень, не треба вибачень.

Тільки тиша, прапори, і «вони» — не ми.

(пауза)

А син? Він росте.

Не питає про тебе.

Він — у нашому місті.

У моїй правді.

У моїй помилці.

Світло повільно гасне. Лишається тільки звук дитячого сміху десь здалеку.

Юрій Власовець

Подобається

#1454 в Сучасна проза
#6339 в Любовні романи
#1502 в Короткий любовний роман

У тексті є: драматургія, кохання складні стосунки зустріч, п'єса

Відредаговано: 05.08.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись