Тіні за плечима

Дія третя. Майбутнє Сцена перша. Він

Сцена розділена навпіл. Вона в далекому плані, займається побутом — перемотує нитки, готує трави, чи розкладає сушений хліб. Він сідає на авансцену, на щось схоже до лавки чи підвіконня, і починає розповідати в зал.

Він:

Я працюю вчителем хімії. Дистанційно.

Школа не моя, місто не моє, діти — хіба що пікселі й аватари.

Там не питають, звідки ти,

тільки: “чи буде контрольна?” і “чи можна без відео?”.

А вечорами пишу. Не вірші. Не щоденник.

П'єси. Але не для сцени. Для себе.

Я, знаєте, в одному міфі застряг.

Кажуть, мешканці Корінфу замовили одну трагедію.

Заплатили драматургу, щоби винним зробив не їх.

Щоби не місто забрало дітей у Мідеї,

а вона сама — з жорстокості чи ревнощів.

І так написали її у вічність.

І тепер кожен актор, що грає Мідею, повторює цей міф,

неначе це правда, а не виправдання.

(пауза)

Вона

А за мого сина теж драматург винен?

(погляд у темряву, мовчання)

Він

Я шукаю, як переписати.

Хоча б себе.

Павло сказав про коринфян: “Нема між вами мудрого жодного, що міг би розсудити між братами своїми?”

А я не розсудив. Ні себе, ні її, ні той день.

Знову мовчання. Легкий рух у далекій частині сцени — Вона повертає голову, неначе щось почула.

Юрій Власовець

Подобається

#1773 в Сучасна проза
#7201 в Любовні романи
#1691 в Короткий любовний роман

У тексті є: драматургія, кохання складні стосунки зустріч, п'єса

Відредаговано: 05.08.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись