Дія перша. Минуле Сцена третя. Розлучення

(Сцена порожня, мінімалістична. Світло по черзі висвітлює Він і Вона у різних частинах сцени — вони ніби згадують, говорять із собою і одне з одним через час і простір.)

ВІН

(втомлено, ніби говорить із самим собою)

Працював на заводі, у змінному режимі.

Тяжка праця — руки вкриваються мозолями, душа тяжіє від втоми.

Вона з сином та мамою часто їздили до її батька.

Я залишався тут — між роботою і пусткою.

ВОНА

(тихо, сумно)

Я їздила до батька з мамою і сином.

Хотіла зберегти сімейні корені для нашого сина.

Щоб він знав, звідки прийшов, хто він.

Та з кожною поїздкою щось в мені розривалося.

Віддалялися ми, і я це відчувала, немов порожнеча росте між нами.

Я хотіла тримати родину разом, але це ставало все важче.

ВІН

У мою першу відпустку ми всією родиною поїхали до її батьків.

Її батько прийшов п'яний і сказав мені, що я — не правильний зять бо з ним не п'ю.

Мене це збесило.

Я зібрав речі і поїхав додому.

А їй сказав: "Кохаєш — поїдеш зі мною."

Вона залишилася.

ВОНА

(із болем, майже шепоче)

Я залишилась.

Не змогла покинути свій дім, своїх людей.

Він був там, поруч, але ніби зовсім далеко.

Іноді я запитую себе — чи була це любов, чи просто страх перед самотностю?

Чи могли ми бути щасливими? Чи це вже була лише тінь минулого?

ВІН

(рішуче)

Минув рік. Я знайшов Тетяну. Подав на розлучення.

ВОНА

(зі злістю і сумом)

Я приїхала за свідоцтвом про розлучення —з іншим чоловіком, що ніколи не був ним.

Я приїхала, щоб закрити двері, які колись відкрилися з надією.

І хоч я йду вперед, частина мене досі вчиться відпускати.

ВІН

(тихо, шкодуючи)

Історія закінчилась. Але пам’ять залишилась.

ВОНА

(мрійливо, зі сльозами)

Ми — були родиною. І навіть тепер, коли все минуло, я відчуваю твою тінь у собі —мов тихий вітер, що не дає забути. Час не зцілює всі рани, іноді він їх лише робить глибшими.

(Світло повільно згасає, залишаючи глядачів із відчуттям втрати і незавершеності.)