41

Я прокинулась в обіймах Райлі через звук повідомлення на телефоні. Ранок був світлим, жарким як і зазвичай в цю пору року. Іспанія загалом довго тримає тепло.

Хлопець ще спав, тож я обережно потяглась до мобільного. Була рівно девʼята ранку, коли я відчула цю жахливу нудоту від нового смс.

«Завтра на нашому місці о 20:00.»

Оден дав коротке і цілком зрозуміле розпорядження. Я мала зустрітись з ним, тому я і приїхала. Що я збиралась зробити? Не знаю. Поговорити. Вислухати його вимоги. Вмовити припинити мене переслідувати.

Не знаю.

Але я божеволіла. Щодень більше сходила з розуму від життя в страху. Від дзвінків і повідомлень. Від цих клятих фото, які ламали моє життя в Детройді. Від тривожності.

З цим треба було покінчити.

«Добре.»

Моя відповідь була одразу прочитана. Я закрила діалог і відклала телефон. Сльози купчились на очах.

-Ти вже прокинулась?-сонно запитав Райлі, міцно мене обіймаючи. Я відчула стегном його ранкову «проблемку» і одразу ж полегшено зітхнула. З ним було добре. Спокійно і затишно. Я відчувала себе захищеною і розслабленою поряд з Райлі.

-Так.-відповіла я і Хантер не відкриваючи очей підтягнув моє обличчя до себе, крадучи поцілунок. Я засміялась, а він просто задоволено промуркотів мені на вухо щось про те, як він мене хоче.

В будинку було незвично тихо. Батько із Розалі ще вдосвіта поїхали на якусь "дуже важливу" останню підготовку до весілля. Це здається було пов'язано з банкетом чи музикантами. Точно не знаю.

Але як виявилось, це весілля батька мало бути найбільш пишним з усіх інших.

-Вони щось аж надто радісні для людей, які одружують не вперше.-пробурмотів Лукас, з'явившись у кухні в легких літніх шортах. Еббі зайшла за ним уже листаючи щось у телефоні.

Брат сердився на батька - це зрозуміло. Йому важко давалась правда про те, що містер Вальдес так швидко й легко забув нашу матір. Саме через це почались їх перші конфлікти. Тоді батько ще не був таким відстороненим, але іноді я думаю, що відправив Лукаса аж так далеко з однієї причини - позбавив себе клопоту. Якщо батько не міг вирішити проблему, він від неї відгорожувався.

Так сталось з Лукасом. Навіщо боротись з підлітком, якщо можна відправити його в закритий коледж.

-У мене таке відчуття, ніби Розалі хоче це весілля більше, ніж містер Вальдес.-додала Еббі, не відриваючи погляду від екрана. Цікаво що вона робила? Напевно гуглила найкращі торгові центри міста. Вона ж просто шаленіє від одягу.

-А в нас які плани?-Райлі торкнувся моїх плечей, обіймаючи зі спини. Це був такий приємний жест, що я ледь не розплилась, як кубик льоду на сонці. Він був в одній темній футболці й шортах, з розкуйовдженим волоссям і сонною посмішкою.

Моє серце зробило сальто від таких обіймів. Як добре, що він тут. Що він — мій.

-У нас план максимально важливий.-сказала я, ставлячи чашку з чаєм на стіл.-Замовляємо піццу, беремо все смачне, що знайдемо, і їдемо на пляж.-сказала я і Райлі поцілував мене в щоку.

-Підтримую.-кивнув Лукас.-І Райлі.-заговорив він.

-М?-промичав Хантер, цілуючи мене в іншу щоку.

-Забери руки від моєї сестри.

Ми засміялись над коментарем брата і почали збиратись.

Пляж біля Гібралтару був неймовірним — чистий, майже безлюдний, пісок, ніби просіяне золото, і вода — прозора, бірюзова, така, що хотілось у ній жити.

Ми розклали плед, коробки з піццою й пляшки з лимонадом під пальмою, що кидала милосердну тінь. Еббі з Лукасом одразу кинулись у воду. Я лишилася з Райлі на піску, обережно торкаючись його руки.

На мені був чорний купальник і кофтинка сіткою, щоб трохи прикрити свої синці. Всі звісно про них знали, та й вони почали загоюватись, але це однаково було моїм комплексом.

-Дякую, що приїхав зі мною.-тихо починаю я.

Я справді була вдячна. Коли Хантер поруч, я не думаю про батька, про весілля, про Одена...

-А ти гадала, що я залишу тебе одну з... цим бляха цирком?-він усміхнувся і трохи нахилився до мене.-Я тут не тільки через тебе, Бембі. Я тут лише через тебе.

Я відчула, як щось тепло і м'яко розлилося в грудях. Обійняла його, притиснувшись щокою до його плеча.

-Знаєш, іноді я думаю, що все це — сон. Що я не заслуговую тебе.-щиро сказала я.

Райлі Хантер - найгарячіший хлопець Детройду. І я. Просто Єва. Це справді схоже на сон. Я досі не вірю що такий як Хантер міг мене помітити.

-Не смій так казати.-прошепотів він, торкаючись моєї щоки.-Ти прекрасна, Бембі. І насправді це мені пощастило. Коли я тебе побачив, просто не повірив, що такі дівчата як ти існують. Я не думав, що зможу отримати тебе. Не вірив що ти погодишся зустрічатись зі мною.

-Чому?-не розуміла я.

-Це ж ти, Бембі. Хороша, неймовірно гарна, ще й сестра Лукаса. Я гадав тобі потрібен хороший хлопець.

-Ти і є хороший.-відповіла я і Райлі ледь не замуркотів, від того, що я всілась йому на коліна.

-Та ні, Бембі. Я не хороший. Я поганий, бо я готовий вбити кожного, хто подивиться на тебе. Чи подумає про тебе. Чи захоче тебе.

-Це мені і подобається.-засміялась, коли Хантер припав губами до моєї шиї.

Лукас і Еббі кликали нас в море. Ми побігли босоніж, залишаючи сліди на гарячому піску, й занурилися в теплу воду, що обіймала нас, як спогади про щасливе дитинство.

Я обійняла Райлі руками за шию, коли ми зупинились трохи глибше, а ногами за торс. Вода торкалась плечей, сонце грало на хвилях, а серце калатало від приємного відчуття збудження.

-Райлі...-прошепотіла я.-Краще цього не робити на очах у Лукаса. Він божеволіє.

-Забий...-прошепотів Хантер і ніжно торкнувся моїх губ своїми. Це був не пристрасний порив, не імпульс. Це було щось тихе, ніжне — те, що не треба доводити словами. Та не встигли ми поглибити поцілунок, як Лукас спеціально бризнув в нас водою.