39

Минулих вихідних ми з Тоні так і не попрацювали над нашим проєктом, тож мусили робити це під час обідньої перерви.

Я поспішала на зустріч до нього, щоб сховатись від усіх цих поглядів, які дарували мені студенти.

Вони просто безкінечно шепотілись, час від часу вигукували мені жахливі слова та це не найгірше.

Найгірше те, що я знала: це не знущання, це просто плітки за спиною. Якби не Лукас, Райлі та Ділан, мені давно б настав кінець.

Хлопці оголосили Неру Ален вигнанцем і посадили за окремий стіл в їдальні. Ніхто не мав права навіть розмовляти з нею. Це краще ніж звалювати помиї на стіл, але все ж неприємно. За те як вона зі мною вчинила, це не тяжке покарання.

-Привіт, Бембі.-раптом став переді мною хлопець у знайомих кросівках, вириваючи мене з думок. Мої щоки спалахнули рум'янцем і я зробила крок назад, щоб збільшити дистанцію.

-Я не помітила тебе.-відповідаю я.

-Хіба ти не йдеш на обід?

-Ні, мене чекає Тоні.-відповідаю я, дивлячись у підлогу.

-Ммм... Тоні.-незадоволено хмикає Хантер.-Слухай, він мені вже починає набридати.

-Він мій друг.-вкотре повторюю я на його захист.

-Друг, який водив тебе на бал.-гарчить Райлі і я різко піднімаю голову.

-Ми пішли туди як друзі!

-До біса таких друзів.

Я похитала головою. Йому однаково нічого не можна було довести.

-В нас спільний проєкт. Я маю йти, вибач.-пояснила я, але Райлі схопив мене за руку.

-Підемо краще прогуляємося. Я покажу тобі щось цікаве.-каже хлопець і переплітає наші пальці.

-Але я ж сказала...-я не встигаю закінчити.

-Мене не хвилює.

Ми виходимо через чорний хід навчального корпусу, який веде нас до другого крила.

-Нам туди не можна.-нагадую я.

-Так. Це крило закрили. Воно потребує реставрації.-відповідає Хантер і нахабно відчиняє деревʼяні двері, аби зайти в середину.

-У нас будуть проблеми.-нервую я, але Райлі не зупиняється.

Він веде мене крізь коридор забороненого крила і виводить на невеличку терасу, яка певно призначалась для відпочинку студентів.

Тут все вкрите недоглянутим плющем, саме тому це місце виглядає таким чарівним.

Високі колони тримають балкон над нами, який певно теж був зоною відпочинку. Фонтен просто посеред внутрішнього дворику тихенько дзюрчить. Його певно кілька років не чистили.

Сходи, що ведуть до нього, саммічені сухим листям, але Райлі сідає на них і підкурює цигарку.

Деревʼяні столи навколо фонтану вже потрухли, але мабуть колись мали гарний вигляд.

Ліве крило, в якому ми зараз навчаємось, також виглядає неймовірно. Але тут певно було ще більш казково.

Детройд з кожним днем вражає мене ще більше.

-Коли тут зроблять реставрацію?-уточнюю я і сідаю поряд з Райлі.

-Та певно вже ніколи.-каже він, видихаючи дим. Це засмучує.

-Чому?-запитуюю я, розглядаючи старі колони, які почали обсипатися.

-Бо спонсори вважають, що реставрувати це крило немає сенсу. Краще знести це все і побудувати щось більш новітнє.

-Шкода.-тихо відповідаю я.

-Я приходжу сюди, коли хочу побути на самоті.-раптом зізнається Райлі і я піднімаю брови.

-То навіщо ти показав мені це місце?-не розумію я. Якщо він справді хотів побути один, не варто було приводити мене сюди.

-Тому що я знав, що тобі тут сподобатися.-знизує плечима Райлі. Ми хвилину мовчимо і я вирішую перервати тишу.

-У вас сьогодні тренування.-кажу я всім відомий факт, аби просто розірвати тишу.

-Так, але я не збираюся туди йти.-відповідає брюнет і я скидаю брови.

-Як це? Ти ж капітан?

-Ось тому і не піду. Нехай такі ідіоти як твій Тоні тренуються. Мені не потрібно. Я чудово граю.

-Скромність не про тебе.-сміюсь я, пропустивши образу щодо Тоні.

Райлі фиркає, докурює і кидає цигарку на сходи, притупуючи її кросівком.

-Не спілкуйся з ним.-раптом видає Хантер і я розтуляю рота від шоку.

-Особистий простір!-вигукую я.-Я можу сама обирати з ким мені спілкуватись, Хантер!

-Легенький абʼюз, Бембі. Знайди іншого друга.-закочує очі хлопець і я починаю сміятися від абсурдності цієї розмови. Хіба тепер я знайду в Детройді іншого друга? Всі вважають мене повією.-Цей втюхався у тебе по вуха.-закінчує хлопець і моє серце робить сальто.

-Ти ревнуєш?-припускаю я і раптом Райлі закидає руку мені на плече.

-До біса сильно.-гарчить він мені і я не встигаю нічого відповісти...

Хлопець притягує мене рукою, якою обіймає до себе і несподівано цілує.

Усередині мільйони метеликів... стає спекотно... його губи якось особливо грають з моїми і я намагаюся відповідати, але мені складно вловити його мотиви, тож я намагаюся просто піддаватися.

Він піднімає другу руку до мене і тягне за стегно. Я всідаюсь на коліна Хантера і він стогне мені в губи.

Його рука змикаєттся в моєму волоссі і він на мить відривається.

-Тоді в туалеті, коли ти прала мою куртку, я вперше торкнувся твого волосся.-говорить він, погладжуючи моє стегно під спідницею.-Я вже тоді уявляв, як трахатиму тебе.-зізнався Райлі і мої щоки вибухнули румʼянцем.

Він знову накинувся на мене з поцілунком, а мій живіт скрутило у солодкий вузол. Приємний спазм пройшовся всім тілом від згадки, як він тоді дивився на моє волосся в своїй долоні. Ніби уявляв, як накручуватиме його на свій кулак, як тоді в оранжереї...

Стало соромно за свої думки.

Вихор почуттів між нами закручується з такою силою, що я не встигаю оговтатись.

Його рука повзе під мою кофтинку і обережно стискає груди. Великий палець грається з моєю вершиною і я не стримую стогін.

-Та до біса.-гарчить Райлі і починає стягувати з мене жакет.

Я корюсь, лишаючись в напівпрозорій білій кофтинці і спідниці, яку досі вважаю надто короткою. Та здається Райлі така форма подобається.

Він глибоко цілує мене, покусуючи губи і я мимоволі згадую ніч в його кімнаті. Це було неймовірно. Я готова лишатись там кожної ночі. І не тільки через втричі мʼякше ліжко.