38

Я сиджу в своїй кімнаті, розглядаючи в дзеркалі нову «стрижку». Незвично мати таке коротке волосся, але я мушу з цим змиритись. Еббі допомогла мені рівно підрізати кінчики, спинила мою недовгу істерику і принесла обід. Вечерю я проігнорувала, лежачи в ліжку і борючись сама з собою.

На мене навалилось стільки проблем - Оден, фото яке всі побачили, думка про те що я повія, знущання студентів, і ще й батькове весілля.

Від усього цього в мене зʼявилась жахлива тривога, якої вже певний час не було.

Я важко зітхнула, підняла футболку до рівня грудей і оглянула кілька рубців, навколо яких були синці. Всі вони помалу загоювались, а я буквально помирала від бажання створити новий.

Відкривши шухляду, я не знайшла маленького розкладного ножа, бо його в мене відібрав Райлі.

Сама на себе розізлилась, сердито закрила шухляду і опустила футболку. Пройшлась по кімнаті і врешті не витримала. Вийшла з неї, впевнено крокуючи в чоловіче крило.

Знайшла двері кімнати брата і постукала. Хвилину зачекала і коли підняла руку знов, хтось смикнув за ручку.

Лукас відчинив кімнату.

-Єва? Щось сталось?-здивувався він.

-Ні, все гаразд.-відповіла я, нахабно проходячи в кімнату.-Райлі тут?

Лукас схопив мене за запʼястя.

-Єва...-зітхнув він.-Я не хочу щоб ти до нього приходила. Мені взагалі нп подобаються ваші стосунки.-заговорив він, зачиняючи двері.

-Байдуже.-гнівно відповіла я.

Мене судомило, викручувало суглоби. Хотілось зробити собі боляче, аби це припинилось. Я давно не відчувала такої спраги до болю.

-Єва, я розумію що у вас там якась симпатія, та повір - Хантер бабій. Я не хочу щоб він зробив тобі боляче.

-Мені вісімнадцять Лукас. Я вже в праві сама вирішувати з ким мені бути.-відповідаю я, смикаючи край футболки.

-Я знаю, але... після того випадку я боюсь за тебе. Боюсь що хтось тебе скривдить чи розібʼє тобі серце.-брат торкнувся мого волосся.-Те що з тобою стається останні дні мене дуже непокоїть і я боюсь за твій стан.

Я злюсь і відкидаю його руку.

-Я більше не ріжу себе.-гарчу я, бо розумію про що йде мова. Знаю що Лукас в курсі і не хочу з ним це обговорювати.-І це завдяки Райлі, якщо тобі цікаво.

Лукас киває.

-Знаю.-він зітхає.-Єво, останнім часом ми часто сваримось. Скажи як я можу виправити відносини між нами?-благає Лукас.-Мені тебе не вистачає...

Я мʼякшаю, але лише на мить. Потім знову напружуюсь від стрімкого потоку тривоги.

-Поїхали до батька на весілля. Хочу відпочити від Детройду.-прошу я, бо знаю що інакше Лукас не погодиться їхати на це шоу.

Він відвертається і я беру брата за руку.

-Візьмемо Еббі і Райлі.-пропоную я.-Сходимо на пляж і замовимо улюблену піцу. Обіцяю, ми майже не будемо бачитись з батьком.

Лукас опускає погляд. Думає, щось зважує. Хитає головою і зітхає.

-Я подумаю про це.

-Добре.-киваю я, а тоді дивлюсь на двері Райлі.-Надобраніч.-з легким вибаченням в голосі кажу Лукасу і йду до дверей свого хлопця. Він не відповідає і я бачу як його очі палають гнівом, але однаково ховаюсь за дверима Хантера.

Все одразу змінюється. Тривога повільно згасає, а всі думки вилітають з голови, коли я бачу спантеличеного Райлі, який лежить на ліжку в одних спортивках. Він відкидає телефон і припіднімається на ліктях.

-Бембі?-ніби не вірить своїм очам хлопець.

-Можна зайти?-запитую я, хоча вже в кімнаті. Хлопець задоволено піднімає кутик губ, а тоді займає сидяче положення.

Я прямую до нього і завмираю перед ліжком.

-Памʼятаєш ти казав, що...-я мнусь, не знаючи як сказати те, про що думаю. Важко ковтаю, прикушую губу. Смикаю край футболки.

Рахую до трьох.

Один.

Два.

Три.

-Казав, що якщо раптом я захочу знову собі нашкодити...-знову мнусь.-Краще прийти до тебе...

-Так.-тихо відповідає Райлі, і обережно забирає з моїх пальців край одягу. Широко розставляє ноги і тягне мене до себе. Я опиняюсь між них, тримаючи хлопця за плечі.

-Тобі погано, Бембі?-тихо запитує Хантер, торкаючись місця, де талія переходить в стегна.

-Так...-шепочу я.-Здається що я втрачаю розум, від клятого бажання собі нашкодити...-зізнаюсь я і Райлі піднімає вверх мою футболку.

-Це минеться.-шепоче він, шукаючи поглядом мої очі одночасно торкаючись губами одного з синців. Я зітхаю.

-Здається вже минає.-зізнаюсь я, бо відчула полегшення одразу як увійшла в його кімнату. Одразу коли відчула Тома Форда. Одразу, коли Хантер торкнувся мене.

Його гарячі вологі губи повзуть далі, до іншого синця і я сама всідаюсь Хантеру на коліна.

Він стискає долоні на моїй талії і тягнеться губами до моїх вуст.

-Ти справді прийшла до мене, чи це сон?-шепоче Райлі і я сміюсь йому в губи.

-Справді. І Лукас бачив мене.-додаю я і тепер Райлі теж легко сміється.

-Він не зможе заснути, доки ти тут.

-Та байдуже.-кидаю я і Хантер нарешті мене цілує. А тоді мʼяко піднімає в своїх обіймах і вкладає на ліжко, нависаючи зверху.

-Ти залишишся на ніч?-з надією запитує Райлі, погладжуючи синець в мене на ребрах.

-Будильник вже був тут?-запитую я про містера Клінтона.

-Так. І він впевнений що я в кімнаті сам.-відповідає Райлі мені в губи.

-Тоді лишусь.-посміхаюсь я і Хантер одразу ж цілує мене, задоволено стогнучи в губи.

В кімнаті темно, бо він секунду назад намацав вимикач. Його ліжко мʼяке і тепле, а ковдра не така жорстка як моя. Всюди пахне табаком і ваніллю - його особистим запахом. Я тону в чоловічих обіймах, вже зовсім не думаючи ні про що, крім нього. Внизу живота солодко тягне і я хочу просто відчути Райлі в собі.

Він вже твердий, готовий до дій, але досі лише цілує мене і мацає. Талію, тоді стегна, піднімається до грудей, намацуючи одну з вершин.

Я трусь об нього, відчуваючи довжину і насолоджуюсь кожним виточеним мʼязом. Обвожу пальцями контур тату, коли губи Хантера спускаються на шию і врешті сама спускаю свої шорти.

-Чорт, Бембі...-шепоче Хантер.-Ти така гаряча...