37. Райлі Хантер

Гнів і біль палають в мені. Я хочу вбити кляту Неру і кожного, хто не завадив цьому знущанню.

Бембі плаче, сховавшись в моїх обіймах. Її голова на моїх грудях, руками вона обіймає мій торс.

Я відчуваю мʼяту в її волоссі і розумію, що залежний від неї. Хочу померти в цьому моменті.

Дівчина сидить на моїх колінах і це найбільше мене хвилює. Зводить з розуму.

-Вони заплатять за це, Бембі.-шепочу я.-Обіцяю.

Єва схлипує.

Я дивлюсь на волосся, що лежить на асфальті. Я так обожнював ці довгі кучері...

-Ти досі дуже гарна.-раптом шепочу я дівчині і вона піднімає голову. Щоки румʼяні, мокрі, солоні...губи опухли, вії вологі.

Я хотів випити кожну сльозу з її щік. Забрати весь біль собі. І мене це тривожило.

Я боявся, що погрузну в Естер глибоко і надовго. Бо саме це зараз зі мною відбувалось.

Нестримне бажання, яке вона в мене викликала переростало в щось більше. Щось небезпечніше і болюче.

Чооорт... вона така приваблива, що я сам того не бажаючи, твердію. Зараз не час!

Ми сидимо на мокрому асфальті за кутком коледжу. Обіймаємось. І це... просто виводить мене з себе. Бо я в біса не хочу цілувати її тут. Ось так. Хочу робити це в ліжку чи хоча б не на мокрому асфальті.

-Ти неймовірно гарна, Бембі. Найгарніша з усіх кого я бачив. Жодна дівчина Детройду не зрівняється з тобою красою. Хай яке там в тебе буде волосся.

Вона уважно мене слухає, вдивляючись темними очима в мої зелені. Малесенька родинка під нижньою губою зводить мене з розуму. Я хочу торкнутись її. Язиком.

І чорт... я не стримуюсь. Тягнусь до губ Єви, накриваючи їх своїми.

Чорт...

Нічого смачнішого я ще не куштував. Вони солодкі, мʼякі і пухкі. Я облизую їх, намагаючись запамʼятати смак. Прикусую. І раптом Єва все приймає. На все погоджується. Відкриває ротика, пропускаючи мене в середину.

І я шаленію.

Піднімаюсь з місця, міцно притиснувши дівчину за талію до себе. Вона хапається руками за мою шию, а ногами за торс, дозволяючи цілувати її так глибоко, як мені того хотілось. Язик виводив кола по піднебінню Єви, затягуючи в якийсь танець. На мить мені перехопило подих, але я лише поглибив поцілунок.

Єва смикнулась назад, вхопила розпухшими вустами повітря, а я потягнувся до неї, не дозволяючи жодній секунді нас розділити.

-Чекай...-заговорила вона, та її голос потонув у стогоні. Я закусив її нижню губу між своїми зубами і провів по ній язиком, відчувши солодкий смак.

Не розриваючи поцілунку, я йду до стіни коледжу, притиснувши дівчину спиною до неї.

Вона відповідає на поцілунок. Прикусує мою нижню губу і важко видихає в мої вуста.

Я гарчу. Не можу це витримати.

В джинсах стає тісно, дах зриває. Тілу жарко, в місцях де до мене притискається Єва - горить шкіра.

Я хочу її. І хотів.

Я хотів її. Так сильно, так по справжньому, що сам від цього страждав.

І розумію це лише зараз.

Хочу по справжньому. Не як перепих на одну ніч. Не як усіх тих барбі в Картелії. Не як Емму.

Хочу спати з нею, трахати її, цілувати, тримати за руку. Хочу сказати всім що вона моя.

Не Лукаса, не Тоні, ні ще когось там. Лише моя. І жоден хлопець не торкнеться її. Бо я не дозволю. Не зможу бачити її з кимось.

Вона створена для мене. Кожен вигин ідеально комбінується з моїм тілом.

-Райлі...-шепоче Вальдес, трохи відхилившись і я зупиняюсь, досі спраглий до її поцілунку.

-Що, Бембі?-відповідаю я, нарешті поцілувавши ту неймовірно гарну родинку. Але зупинитись вже не сила. Я окреслюю поцілунками її підборіддя, прямуючи до шиї.

-Зупинись...-вона хоче щось сказати, але зітхає. Одну мить мовчить і нарешті говорить, але вже щось зовсім інше.-Лукас...

-Що?-не розумію я і на мить розвертаюсь.

Вальдес старший стоїть позаду нас, розлючений, червоний і розпашілий. Ніби готовий вбити всіх на своєму шляху.

-Бл*ть.-злюсь я бо просто зараз він перервав один з найкращих моментів мого життя.

-Відпусти її.-гарчить друг і лише зараз я розумію, що Єва досі в моїх руках і не дуже поспішала тікати.

Вона і сама це раптом розуміє. Червоніє і відпускає ногами мій торс.

-Обожнюю тебе.-шепочу я їй в шию і легенько прикусую мʼяку шкіру.

Бембі дивиться на мене, хапаючи ротом повітря і не може нічого сказати.

-Йди сюди.-наказує Лукас. Єва хитає головою, лишаючись поряд зі мною. Лукас мʼякшає.

-Ти в нормі?

-Так.-киває дівчина.-Трохи шкода волосся, але я в нормі.

-Хто це зробив?-питає Вальдес.

-Нера Ален.-відповідаю я, притискаючи Єву до стіни і не повертаючись до Лукаса. Якщо він помітить мій стояк точно збожеволіє.

-Я розберуся з нею.-гарчить Лукас.

-Не треба.-благає Єва, але він перериває сестру.

-Йди в свою кімнату.

-Ні.

-Йди в кімнату!-гарчить Вальдес і я закочую очі.

-Добре.-погоджується дівчина і я сам кидаюсь до неї за поцілунком.

Бо мені не сила чекати чергового моменту для поцілунку. Без дотику її губ мене ламає. Я став залежний. І мені це подобається.

Дівчина відстороняється, поправляє свою спідницю і швидко тікає.

Я кілька разів вдихаю, приводячи себе до ладу.

-Якщо ти скривдиш її...-починає своє попередження Лукас, але я повертаюсь до нього, сунучи руки в кишені спортивних штанів.

-Не витрачай дарма погрози.-кажу я.-Краще подумай як провчити Ален.

Я йду повз друга, маючи намір повернутись в гуртожиток і добряче попрацювати рукою.

-І наведи вже лад в Детройді. Ти ж король.

-Йди до біса.