35

Я нервувала.

Нервувала, тому що мала зʼявитись в їдальні після усього що сталось.

Тож, важко зітхнувши, я таки вийшла з кімнати і...

Це було дивно.

Я зустрілась поглядом зі знайомими очима.

Спантеличення? Подив?

Та ні, краще підійде слово шок.

Хлопець, абсолютно сонний, в одних лише спортивних шортах, намагався безшумно вийти з кімнати Емми.

-Що...-почала я, та не встигла закінчити, бо він мене перервав.

-Єво, це не те що ти подумала.-заперечив він моїм думкам.

-Ти був з нею?-розчаровано почала я.-Після всього що вчора сталось?-не вірила я.

Чомусь це здавалось неможливим.

-Я можу все пояснити!

Мене сіпнуло і я кинулась до виходу, піднявши руки.

-Ні, ні, ні! Ніяких пояснень я не потребую!-відповіла я, вилетівши в коридор.

-Єво, чекай!

Але я не спинялась. Бігла далі і мене в якусь мить навіть почало пробирати на сміх.

-Слухай, роби що хочеш, гаразд?-відповіла я, але раптом в когось врізалась і почала падати.

-Обережно, Бембі.

Сильні руки підхопили мене і я на мить втратила дар мови. Ніколи не перестану дивуватись який Хантер сильний.

-Мені вже починати питати, чому Ділан біжить за тобою голяка?-підняв одну брову Райлі.

-Я не голий!-заперечив Гавілан і я обернулась до нього.-Не кажи йому, прошу.

Його погляд виражав стільки емоцій: благання, приниження, недовіра. Все разом.

-Про що б*ять йде мова?-гаркнув Хантер, смикнувши мене ближче до себе і міцно впʼявся пальцями в мою талію.

Ми з Діланом одночасно розсміялись.

Райлі подумав, що я спала з Гавіланом.

Анекдот.

Хантер трохи розслабився.

-Я просто помітила з ким провів цю ніч Гавілан.-пояснила я. Брюнет підняв брови.-Ні, ні! Я не скажу, не проси.

-Дякую, люба.-всміхнувся Гавілан і промчав повз нас в чоловіче крило.

-Люба?-гаркнув йому в слід Райлі, а потім повернувся до мене.-Якщо я ще раз побачу тебе з напівоголеним хлопцем, відірву вам обом голови.-застеріг Хантер і я надулась.

-Особистий простір!-нагадала я.

-Легенький абʼюз.-повторив свою звичайну фразу Райлі.

Ми попрямували в їдальню без подальших пригод.

-То з ким був Ділан?-допитувався Хантер і я похитала головою.

-Не проси мене розповісти. Я не зраджую друзів.

-Знаєш, я починаю дратуватись.-заявив Райлі.

-Чому?

Ми вже саме зайшли в кафетерій, коли він мене спинив, притягнувши до себе. Його рука потерла мою щоку і він трохи нахилився вперед.

-Еббі ночувала в кімнаті Лукаса. Ділан ночував у якоїсь подружки. А ми з тобою спали окремо.

Здається я зашарілась.

Внизу живота солодко потягло і мурахи зрадницьки пробігли по спині.

Одна лише думка спати разом з Райлі змушувала моє тіло тремтіти.

Коли він лишився зі мною в ніч осіннього балу, це здається було найкращим, що могло статись зі мною в житті. І тепер я прагнула цього відчуття постійно.

Його тепла поруч, міцних рук, тіла, яке займало усе ліжко. Ніжних обіймів, палких поцілунків і навіть чогось більшого.

-Хтось може почути.-прошепотіла я.

-Мені байдуже.-не зводячи з мене погляд, відповів Райлі і його губи ніжно торкнулись моїх.

-Пане Хантер!-раптом почулось десь позаду хлопця і я відскочила. Він закотив очі.-Зайдіть до мене в кабінет. Негайно!

-Чорт...-буркнула я.

-Все гаразд. Не нервуй, Бембі.-усміхнувся мені Райлі і попрямував за жінкою, яка була заступником директора Детройду.

Тільки цього не вистачало.

Я озирнулась і побігла до столику Лукаса.

-Привіт.-всміхнулась я. Він з Еббі вже снідав.

-Доброго ранку.-відповіла сусідка. Брат лише кивнув.

-Як гадаєте, що могло статись?-натякаючи на Райлі, запитала я.

-В пʼятницю він розбив екран на балу. Думала це йому так минеться?-колупаючи щось в тарілці, заговорив Лукас.

Чорт... через мене в Райлі будуть проблеми. Я закусила нижню губу, намагаючись вигадати як йому допомогти.

Еббі засміялась.

-Ти чого?

-Його виключать?-хвилювалась я.

-Ні, звичайно!-сміялась вона.-Я цілий кабінет спалила, але ж я досі тут. А мій батько навіть не інвестор Детройду.

-Швидше за все, йому помахають пальцем перед носом і скажуть більше так не робити.-потис плечима Лукас.

Я з полегшенням зітхнула.

-А де Ділан? Чого його так довго нема?-поцікавилась Еббі і я міцно стисла губи, аби не пробовкатись. Потисла плечима і швидко встала.

-Мені вже час! Побачимось пізніше!

-Єво, ти не снідала!-гукнув мені в спину Лукас.

-Не маю часу!

І я справді його не мала. Бо обіцяла Тоні підтримати його сьогодні вранці, під час того, як тренер оголосить кого взяли в гру Драконів цього тижня, а кого лишають на лавці запасних.

І я прийшла вчасно.

-Я думав ти не прийдеш.-усміхався Тоні, обіймаючи мене.-Ну, знаєш... в звʼязку з цим всим.

-Давай не будемо про це.-попросила я.

-Так, добре.-погодився друг.-Я зайняв тобі місце на трибуні в першому ряду. Зараз вже почнеться.-сказав хлопець і я ще раз міцно його обійняла.

-Успіху!

Тоні побіг на поле, а я всілась на місце яке зайняв мені друг.

Кілька хвилин тренер оголошував, що ця гра дуже важлива. Дракони відкривають цьогорічний сезон. Більшість команди невтомно працювала ціле літо, тож новачкам варто брати приклад. Наголосив що Райлі Хантер, як капітан команди автоматично проходить у гру, а також воротар і один захисник. Інша частина команди буде з кожною грою змінюватись, і щоразу хтось сідатиме на лаву запасних, а хтось з неї вставатиме.

Оголосивши трьох щасливчиків, що пройшли в цю гру, він нарешті назвав імʼя Тоні.

Ще кілька хвилин і тренер дав пʼять хвилин порадіти, доки на тренування не зʼявиться Хантер.

-Ти чула, Єво?! Мене взяли!-радів Тоні і кинувся до мене.

-Вітаю!-сміялась я.

-Повія.-раптом почулось десь поряд і всі веселощі прибрало рукою.

-Вчора трахалась з Хантером, вранці виходила з кімнати з Діланом.-говорили якісь дівчата на трибуні.