34

-Я б*ять вбʼю тебе.-гаркнув у відповідь Еммі Райлі і встав переді мною.-Просто б*ять знищу.

Лукас схопився з місця і кинувся до брюнетки, яка нахабно кинула паперовий стакан з рештками коли в мою сторону.

Студенти всі, як один відволіклись від фільму, який я навіть не встигла почати дивитись і дивились на нас.

Я відчувала себе рівно так само, як тоді в бальній залі.

-Я бачу тебе не хвилює, що її трахає хтось іще, крім тебе.-гарчить Емма, доки я намагаюсь прибрати мокре волосся з обличчя.

-Ти втратила страх?!-вигукнув Лукас, підлетівши до неї.

Ділан теж вскочив і ринувся до мене.

-Єво, ти в нормі?-запитав він, допомагаючи мені розібратись з волоссям.

Еббі зʼявилась поруч так само швидко, як і Гавілан. Вона намагалась обтрусити мою сукню від вологи, а я вже ледь стримувалась аби не заплакати.

-Ти навіжена!-кричала Реверс до нашої сусідки.

-Стулись!-відповіла їй Емма і дівчина охнула.

Лукас загарчав, ледь стримуючись і Ділан певно відчув, що пахне бійкою. Пробіг вперед і встав перед Еммою.

-Заспокойтесь хлопці.-витягнув руки вперед Гавілан.

-Її ніхто крім мене не трахає, ясно тобі!-вигукнув Райлі і я певно зблідла.-І якщо б*ять хтось насмілиться хоч підкотити до неї, я вбʼю цю людину, зрозуміло?!

Він був під впливом емоцій, тож, можливо навіть не усвідомив, що сказав. Я не хотіла сприймати це як образу, але зашарілась.

Вигуки про наше інтимне життя були незручними.

Еббі поглянула на мене і я важко ковтнула.

-Чорт...-прошепотіла вона.

Все сталось надто швидко. Лукас штовхнув Райлі і той відступив на крок назад. Тряхнув головою і звів брови.

-Що ти бляха сказав?-гаркнув Лукас до Хантера.

-Повторити? Тільки я можу її торкатись!-провокував Райлі.

-Так! Побийтесь через цю хвойду!-вигукнула Емма.

Я більше не могла мовчати.

-Ти так бісишся, бо Райлі кинув тебе?-запитала я і хтось свиснув. Повисло мовчання.-Ти весь минулий рік привертала його увагу, але з цього однаково нічого не вийшло.-продовжила я.

Моїми жилами розходилась ненависть. Я хотіла принизити її так само, як вона мене і навіть не усвідомлювала, що це роблю. Ніби в мене вселився демон.

Я з першого дня в Детройді зневажала його правила. Не хотіла столу вигнанців, королів чи тупих вечірок зі знущаннями над першокурсників, а зараз сама стала такою, принижуючи Емму.

-Він ніколи не вбачав в тобі нічого привабливого! Бо насправді ти пуста, як цей стакан.-вигукнула я, штовхнувши кросівком паперовий стакан від кока коли.-Ти ніколи не була йому потрібна. Тож не звинувачуй мене. Не я причина твоїх бід. Просто ти ніколи не була йому по справжньому потрібна.

Ще хвилину після своєї промови я не могла повірити, що сказала це.

Мокра, принижена... я стояла на місці, витримуючи десятки поглядів, поки Емма грала вилицями. Вона нарешті відчула як це - бути на моєму місці.

-Я хоча б не хвойда.-врешті відповіла вона.

Райлі видав чистий чоловічий рик і в цей момент Гавілан кинувся до Емми. Він схопив її за лікоть і повів на вихід з саду.

-Хвойда!

-Ми всі бачили те фото!

-Єво, даси мені?

-Єво, відсмокчеш?

Всі ці вигуки лунали звідусіль і їх неможливо було зупинити.

Лукас почав кричати аби вони замовкли, та це не допомагало.

-Єво, ходімо звідси.-тихо сказала Еббі, але я не встигла відповісти. Райлі смикнув мене до себе, обійнявши руками моє обличчя і вчепився губами в мої вуста.

Раптом шум за моєю спиною зник. Він затих, чи може я просто так поглибилась в поцілунок з Райлі, що моя свідомість кудись відлетіла?

Я обійняла його за торс, насолоджуючись ароматом табака і ванілі, а ще його солодкими губами.

Врешті він відсторонився, змушуючи мене дивитись йому в очі.

-Ти не хвойда. Вони нічого про тебе не знають. І винна ти лише в тому, що сьогодні неймовірно гарна.-чітко сказав Хантер хриплим басом, від чого моїм тілом пробігли мурахи.

Вигуки позаду справді стихли. Народ чув кожне слово, яке Райлі мені сказав.

Тому цей момент здавався таким дивовижним.

****

Неділя пройшла на диво спокійно.

Не було жодних смс від Одена, я не виходила з кімнати, тож ніяких потасовок зі студентами не було і не бачилась з Лукасом, що автиматично відміняло будь-які сварки.

Райлі заходив вранці, приніс мені сніданок і мусив піти на тренування по футболу.

Гра Драконів відбудеться вже на тижні, тож тренер вперто хотів переконатись, що вони виграють команду з Барселонського коледжу.

Ввечері заходила Еббі, повідомивши, що вони з Лукасом провели цілий день разом.

Загалом мене це радувало, та я трохи непокоїлась. Мені не вірилось, що Лукас і Райлі так просто залишили той інцидент на балу.

Я була впевнена, що скоро вони дізнаються хто за цим стоїть і тоді мені насправді будуть непереливки.

Оден оприлюднить ще якесь фото і тоді я точно більше не зможу вчитись в Детройді.

Тому я взяла себе в руки і написала йому сама.

«Чого ти хочеш, аби зникнути з мого життя?»

Я вагалась, та все ж відправила повідомлення і відкинула телефон, ніби він міг вибухнути в мене в руках.

Вирішила зайнятись чимсь, аби якось зкоротити час очікування.

Я щойно вийшла з душу, тож вирішила підсушити волосся і вкласти кучері, аби завтра вранці не витрачати на це час.

За пів години я впоралась з довгим волоссям і коли моє відображення в дзеркалі мені подобалось, встала з місця. Покрутилась, дочекалась Будильника, який перевірив кімнату і вляглась в ліжко.

Раптом телефон провібрував і я підскочила.

Надійшла відповідь.

«Ти маєш приїхати на весілля татуся.»

Серце пропустило удар і надійшло ще одне повідомлення.

«Я дуже хочу тебе побачити.»

Це була досить чітка вказівка. Я розуміла що в рідному місті він попросить про зустріч і навіть не знаю чи була до цього готова. Але більше я не дозволю Одену псувати моє життя.