32

Я покрутила в руках телефон.

Оден досі чекає відповіді і я налаштована йому її дати.

«Вже ні.»

Написала відповідь я.

Відкинувши телефон на ліжко, поглянула на себе в дзеркало.

Я ніби змінилась і... від мене однозначно пахло близкістю з Райлі.

Вранці він пішов, не розбудивши мене, але я вдячна за це. Він позбавив мене ніякового моменту.

В двері постукали і я звела брови.

-Єво, відкриєш?-почувся голос Еббі по той бік.

Я ображалась на неї. Принаймні в той день, коли вона підставила мене, аби скористатись можливістю піти на побачення з Лукасом.

Але зараз... не знаю. Я в якійсь мірі була вдячна їй за це, бо Реверс підштовхнула нас з Райлі один до одного.

-Ні.-відповіла я і впала знов на ліжко.

Еббі не відступилась і знов постукала.

-Вибач мені.-тихо сказала вона.-Насправді я хотіла дізнатись чи все гаразд з тобою і принесла трохи поїсти. Ти не спустилась на сніданок.

Мене це вразило.

Я зітхнула, подивилась на телефон, тоді на двері і мій шлунок зрадницьки заурчав.

Я відкрила Реверс.

Еббі винувато поглянула на мене і протягла пластиковий ланчбокс і яблуко.

-Дякую.-кивнула я і відступилась.-Зайдеш?

-Якщо дозволиш.-тихо відповіла Еббі і я кивнула.

Вона ступила в кімнату і я зачинила за нами двері на ключ.

На нас чекала довга розмова примирення.

*****

Еббі пробула зі мною майже до самого вечора.

Я не певна, що моя довіра до неї знов повернулась, але їй справді було соромно за свої дії і прикро за ту ситуацію в якій я тепер опинилась.

Вона розповіла про побачення з Лукасом, як вона ним захоплена і про кілька чудових митей з ним на балу, поки не зʼявилось те фото.

Вона не стала нічого допитувалась, лише сказала, що все розуміє. Можливо Лукас щось їй розповів, бо здається між ними виник якийсь звʼязок. Проте я не спитала щодо цього.

Все що я зробила у вечір суботи, це прийняла душ і пообіцяла собі, що завтра все буде краще. Можливо до понеділка всі про це забудуть.

Та мій хороший настрій зіпсував телефон. Чергове повідомлення.

«Мене це засмучує, хвойдо.»

Це була відповідь на мої слова, щодо того, що я вже не незаймана.

Від цього повідомлення мене на мить засудомило, та я змусила себе заспокоїтись.

Я знала Одена краще ніж він думає і розуміла, що він просто тягне час. Рано чи пізно він чогось захоче: грошей, зустрічі чи будь чого.

І я знала, що повинна буду йому підкоритись, бо інакше він не відступить. Не припинить паскудити мені життя.

Одного приниження мені вже вистачило і я навіть не стикнулась з наслідками, бо на щастя почались вихідні.

Чи зможу я пережити це знову?

Точно ні.

В двері постукали і я звела брови.

-Відкрий, Бембі.-почувся голос Райлі.

Я раптом почервоніла. Згадалась вчорашня ніч.

Чорт...

Внизу живота важко потягнуло.

Я поглянула в дзеркало - ніби пристойний вигляд. Вирівняне волосся, легка чорна сукня, шо була приталеною на грудях і талії, а спілниця вільного крою. Рукави-ліхтарики висіли на плечах і загалом сукня надто коротка аби вдягати її в коледж. Тож я носила її в кімнаті.

Маленькі квіточки на ній додавали мені легкості, тож я вважала що маю гарний вигляд.

Пройшла до дверей і смикнула за ручку.

Щоки досі палали.

Райлі підняв руку на рівні голови і сперся ліктем на дверну коробку, чекаючи поки я відкрию.

Він був в звичній чорній футболці і блакинтих вільних джинсах. Аромат табака й ванілі вдарив мені в ніс.

Спочатку погляд Хантера пройшовся по моїх ногах, на мить затримався на подолі сукні і повільно ковзнув вище.

-Привіт.-нарешті заговорила я, смикаючи себе за пальці, коли ми поглянули один одному в очі.

-Привіт, Бембі...-якось важко зітхнув Райлі, ніби думаючи про щось іще.-Чорт, хотів запросити тебе в сад Детройда, але вже не певен.

Я підняла брови.

Перебуваючи в коледжі вже місяць, я всеодно не встигла відвідати усіх його місць. І мені хотілось це зробити, та я не знала чи зможу.

Чи зможу триматись на людях.

Сьогодні вечір суботи, надворі вже темнішає, тож певно купа студентів насолоджуються вечірньою прохолодою там. Бо як на вересень, дні занадто жаркі.

-Чому не певен?-запитала я, нервуючись.

-Бо твої ноги надто відкриті, щоб я міг стримуватись.-хитро посміхнувся хлопець.

-Я зараз вийду.-раптом вигукнула я і зачинила перед його носом двері. Рознервувалась.

Було незвично отримувати такі компліменти.

Та все ж, хвилину подумавши, я не стала перевдягатись.

Дістала з шафки високі білі носочки, натягнула їх на босі ноги і застрибнула у чорні кросівки.

Гадаю, так нормально.

Повагавшись ще якусь мить, я вийшла з кімнати і помітила Райлі на дивані.

-Ходімо?-запитав він і я кивнула.

Єво, ти цілий день не виходила з кімнати ховаючись від людей, а коли прийшов Хантер, не змогла йому відмовити і побігла як цуценя за ним?

Боже, ти не краща за Емму!

Ми вийшли в коридор і я важко втягнула повітря.

-Тобі ніхто нічого не скаже.-запевнив мене Райлі і його рука взялась за мою долоню. Я подивилась на те, як він переплів наші пальці і закусила губу.

Я і Райлі Хантер. Мені в це не віриться.

-Добре.-хриплим голосом відповіла я.

Ми спустились на вулицю, не зустрівши жодного студента і це був успіх.

А вже на вулиці почалось найцікавіше.

Всі косо споглядали на нас, шепотілись, проте ніхто не казав нічого вголос.

-Сьогодні в саду показуватимуть фільм. Під відкритим небом.-пояснив Райлі і я здивувалась.

-Я не чула про це.

-Бо ти не виходиш з кімнати.-заговорив він. Я хмикнула.-Ти помирилась з Еббі?

-Звідки ти знаєш?-не зрозуміла я.

-Вона зайшла до Лукаса, перш ніж вони вирушили сюди. Чув як вона про це розповідала.

Я здивувалась.

-Вони вже зустрічаються?