28

Моє світле довге волосся спадало кучерями на плечі і вже замастилось блискітками з сукні. Я вивчала своє відображення в дзеркалі, не розуміючи, чи достатньо пристойно виглядаю для такого дійства.

Я не мала особливого уявлення щодо балу. В моїх школах такого не було, тож я навіть не підозрювала, чи достатньо гарна?

Всі вже пішли. Еббі ще певно годину тому, а Емма кілька хвилин назад. Тож, я отримала змогу постояти перед дзеркалом у вітальні і все ж, важко зітхнувши, вийшла в коридор.

Студентів вже не було, бо певно всі спустились в залу на першому поверсі. Звідти чулась музика і сміх.

В мене пробігся спиною холодок. Я хвилювалась? Так. Дуже. Не розуміла як себе поводити і навіть не вміла танцювати. Може ідея лишитись в кімнаті дійсно була непогана?

Зберись, Єво!

-Ого...-почулось десь поряд і я сіпнулась. Обернулась навколо себе і помітила позаду Тоні.-Ти виглядаєш просто... неймовірно.-заговорив хлопець, трохи червоніючи.

Тоні був одягнений у синій брючний костюм, який неймовірно йому пасував. Вкорочені брюки, біла бавовняна сорочка і піджак, в кишенці якого була біла бутоньєрка.

-Ти також!-засміялась я і Тоні врешті перевів погляд на моє обличчя, протягуючи руку.

-Ну ходімо вже, доки я не бовкнув зайвого.

Я взялась за руку друга і ми попрямували до зали.

Якусь мить я справді подумала про те, що б хотів сказати Тоні, але мої думки швидко розсіялись коли я помітила, як неймовірно виглядала зала. Наші старання протягом усього тижня не пройшли дарма.

Приємна музика, що літала десь під стелею створювала неймовірну атмосферу, а столи з закусками і фонтанами пуншу зібрали навколо себе веселих студентів.

-Єво!-гукнув десь зліва знайомий голос і я помітила Лукаса. Здається він був не дуже задоволеним. Ми так і не поговорили після тої сцени в їдальні, тож я сподівалась зробити це сьогодні ввечері.

-Привіт.-відповіла я і помітила, що очі брата сканують наші з Тоні руки.

-Я гадав ти прийдеш з Райлі.-насупився він.

-Райлі не хотів іти на бал, тож я вирішила піти з Тоні.-відповіла я і друг підняв руку у вітанні.

-Привіт.-посміхнувся хлопець.

Лукас його проігнорував, тож я звела брови.

-Сукня ідеально підійшла.-заговорила Еббі, підкравшись до нас з напоями. Вона вручила один келих брату і я була їй за це вдячна. Вона як ніколи вчасно розрядила обстановку.

-Ми певно підемо танцювати. Гарного вечора.-сказала я, доки Лукас не встиг чогось викинути і потягла Тоні в інший бік.

-Мені здається, чи мене постійно ігнорують?-бурчав друг і я всміхнулась.

-Не зважай на них. Лукас просто опікає мене.-зашарілась я.

-Погоджуюсь.-сказав Ділан, який непомітно зʼявився поряд. Я засміялась і Тоні протягнув йому руку, аби привітатись, та Гавілан зробив вигляд, ніби цього не помітив.

Тоні зітхнув, закотивши очі.

-І здається, Хантер збіситься, якщо побачить тебе тут. З ним.-додав Ділан.

-Він не запрошував мене на бал, тож я вирішила піти з другом. Що в цьому такого?-не розуміла я.

-Гадаю нічого. Але друга ти обрала погано. Без образ, Тоні, але Райлі тебе вбʼє.

-Ти мене заспокоїв.-буркнув Тоні.

-Годі вже. Він нічого не зробить. Я не винна, що Хантер не хотів йти на бал.-розвела руками я.

Гавілан відволікся на екран і здається навіть мене не слухав.

-Починається!-задоволено сказав він, лишивши нас з Тоні.

-Що починається?-здивувалась я.

Екран, що висів над сценою і був надто великим, щоб його не помітити, загорівся білим, а потім на ньому почалась анімація.

-Зараз показуватимуть усі цікаві моменти минулого року.-пояснив друг.-Як гадаєш, покажуть момент де Еббі спалила кабінет хімії?-засміявся Тоні і я підтримала його.

Бал подобався мені з кожною секундою все більше і більше.

На екрані відео змінювались фотографіями, а фото смішними анімаціямм.

Ось Лукас під час минулорічного осіннього балу. В зеленому костюмі з гербом школи на спині. Ось Ділан, який вдумливо дивиться на гральну дошку під час чемпіонату з шахів.

А ось і Райлі... в спортивній формі він тримає якийсь кубок з футбольним мʼячем посеред поля.

Щойно показали його фото, як залою пролунали зітхання і оплески.

Я звела брови. Мені не подобалось, що стільки дівчат крутяться навколо Райлі, навіть коли Хантера тут нема.

Чому він взагалі не захотів приходити?

Мій телефон раптом провібрував і я поглянула на екран. Нове повідомлення.

Можливо це Райлі?

Я відкрила повідомлення і мої руки затремтіли.

«Насолоджуйся останніми секундами спокійного життя, стерво.»

Голова запаморочилась і я ледь не втратила рівновагу.

Раптом в залі стало темно і я перелякано пробігла очима по екрану. Ні...

Він засвітився і зʼявилась дуже знайома фотографія.

Це я... наді мною стоять троє хлопців, намагаючись роздягнути.

Це те саме фото, яке хтось зробив в день, коли мене ледь не...

Чорт...

Серце пропустило один удар і здається завмерло. Я чула шум у вухах, до горла підійшла нудота. Все виглядало так, ніби я займаюсь сексом з трьома хлопцями.

Хотілось провалитись крізь землю - мені ніхто не повірить.

Я вже побачила як в Детройді вчиняють навіть подруги. Тебе готові зрадити заради якоїсь зручної можливості, тож вірити в порядність людей тут - марно.

Вже завтра всі знущатимуться з мене. Можливо створять стіл вигнанців знову і посадять мене туди. Кидатимуться їжею і щодня нагадуватимуть про це фото.

Всі з залі почали фотографувати екран на телефони, чулись перешіптування і всі один за одним вигукували моє прізвище.

-Єва Вальдес повія!-раптом почулось десь з іншого кінця і я прикрила рота рукою, аби мене не знудило.

-Вимкніть це! Вимкніть екран негайно! Не фотографуйте!-кричав Лукас, прориваючись крізь натовп до сцени. На ній стояла апаратура і саме тав був комʼпютер з якого це ввімкнули.-Я повбиваю вас, якщо ви це не вимкните!