26

-Це було жахливо з її боку, та все ж...-розвів руками Тоні. Спортивна форма футболістів йому пасувала. Я зітхнула і підперла голову руками, доки хлопець втомлено лежав на штучній траві, що вкривала футбольне поле.

-Скільки було?-запитав він, весь червоний і спітнілий.

-Вісімнадцять.-відповіла я.

Просто зараз Тоні виконував вправи для пресу, змушуючи мене рахувати.

-Дуже мало.-закотив очі він.-Хлопці з команди роблять мінімум тридцять і навіть не пітніють. Я гадав, що маю хорошу фізичну форму.

-Ти справді гарно виглядаєш.-підтримала його я.

-Я маю більше тренуватись, якщо хочу бути хоч трохи схожим на Хантера.

Мене сіпнуло.

-Він відтискається від землі пʼятдесят шість разів, ти знала про це?-змучено сказав хлопець і я зітхнула.

-Ні.-відповіла я і друг фиркнув.

-Варто було б більше знати про свого хлопця.

-Тооооні.-занила я і друг встав з газону.

-Ти могла б мені сказати.-ображено заговорив він і мої щоки спалахнули. Не знаю, чому мені було так соромно.

Останнім часом усі шепотілись щодо мене і Райлі. Дівчата взагалі з розуму зійшли. Мене постійно штурхали і «ненароком» штовхали.

Тільки зараз я по справжньому відчула популярність Райлі.

-Я виглядав ідіотом, так?-трохи зніяковіло заговорив Тоні.

-Ти про що?-не зрозуміла я.

-Нууу... я намагався підкотити до тебе. Мені слід було одразу зрозуміти, що ти не мого поля ягода. Насправді я дещо підозрював і раніше.-розвів руками хлопець і сів на лавку поряд зі мною. Я уважно на нього подивилась, не насмілившись перервати. Здавалось, я взагалі не знаю що сказати.-Я мав зрозуміти, що Райлі не просто так хотів приховати твою появу на вечірці першокурсників. Він таким чином тебе захищав. А ще тоді на стадіоні, коли він кинув в мене мʼяча. І під час гри в мафію. Я просто дурень, так? Налажав з тим запрошенням.

Мені стало соромно та я навіть не знаю чому.

Важко зітхнувши, я поклала голову йому на плече.

-Ні, Тоні. Не кажи так. Це я винна, що ти так себе почуваєш. Я думала ми лише друзі. Не знала, що ти на щось розраховуєш.

Тоні засміявся і я теж всміхнулась.

-Насправді я дійсно на дещо розраховую.-заговорив він і я відсахнулась.-Ми б могли піти на бал як друзі. Як гадаєш?

На мить я задумалась. Це було гарною ідеєю. Райлі однаково не піде, то чому я марнуватиму час сидячи в кімнаті?

-Ходімо.-відповіла я і Тоні різко повернув голову в мій бік.

-Справді?-посміхнувся він.

-Так.

-Круто!-щасливо вигукнув Тоні.-Бляха, круто!

Я засміялась і він теж залився сміхом.

-Я навіть не думав, що ти погодишся. Насправді, мені дуже приємно що ти погодилась. Не те щоб я на щось розраховую, просто дружити з тобою...Чорт, це теж дуже круто! Дякую, Єво! Чорт, то я чекатиму на тебе завтра?-безупину говорив Тоні, доки я сміялась.

-Так!-підтвердила я і раптом позаду почувся кашель. Знаєте, такий награний, ніби хтось навмисно намагався втрутитись в розмову.

Я сіпнулась і одночасно з Тоні повернулась.

Позаду нас, на наступній трибуні сидів Райлі, закинувши одну ногу на іншу, так, як це роблять хлопці. Його лікті лежали на спинці лавки, а сам він виглядав незадоволеним.

Футбольна форма йому справді пасувала, та не лише тому що він в гарній фізичній формі. А й тому, що виднілись всі малюнки на його тілі.

Я трохи почервоніла. Насправді, я досі не могла поводитись в його присутності раціонально і щоб про нас не говорили, не вважала його своїм хлопцем.

Він вже багато чого для мене зробив. Врятував на вечірці першокурсників, прибрав стіл вигнанців, розповів правду про Лукаса. Тож я відчувала, що ми близькі, але здається одного зізнання в тому, що він «хоче мене», не достатньо для того, аби стати парою.

Я ще мало про нього знала і не була впевнена в тому, чи серйозні його наміри, щоб так просто вішатись йому на шию, як робила це Емма.

Страх, почути, що я все собі надумала, а ми насправді ніхто один одному мене просто знищував. Чому я думала, що так може статись? Бо саме так Райлі вчинив з Еммою. І тепер мені навіть знаходитись поряд з нею страшно.

Певно, пора почати зачиняти на ніч двері, бо вона може мене задушити уві сні.

-Я завадив?-заговорив Райлі і ми з Тоні переглянулись.

-Ні, насправді ми якраз...-почав друг, але Хантер його перервав.

-Щось я не помітив щоб ти тренувався.-заговорив Райлі.

-Він щойно тренував прес. Сів перепочити.-вступилась я і Хантер незадоволено звузив очі, дивлячись на мене. Його вилиці грали, а пальці стиснулись в кулаки.

-Гадаєш кілька разів вистачить, щоб бути на рівні з усією командою?

Я не зрозуміла до кого з нас Хантер говорив, та це вже було не важливо, бо Тоні встав з місці і двинувся до поля, аби доєднатись до інших хлопців, які просто зараз бігали по периметру грального майданчика.

-В тебе нема настрою?-заговорила я до Райлі, який досі сидів вище мене.

-Скажи, чому я постійно бачу тебе поряд з ним?-гаркнув мені Хантер і я звела брови.

-Бо Тоні мій друг, я вже казала.-відповіла я і відвернулась, щоб зібрати свої речі: блокнот і кілька кольорових ручок. Я принесла їх з собою, щоб підготувати конспект на наступний тиждень, але так і не закінчила, тож зібрала все в сумку і закинула її на плече.

-До біса таких друзів.-буркнув Райлі і провів по мені поглядом.-Куди ти зібралась, ми не закінчили.

-Йду до гуртожитку. Маю трохи справ.-потисла плечима я і Хантер протяжно видихнув.

-Які це в тебе справи?-не зрозумів він. Я швидко мотнула головою в його бік.

-Хіба я зобов'язана звітувати? Особистий простір, Хантер.

Хлопець схопився з місця і перестрибнув трибуну, щоб опинитись поряд зі мною.

-Легенький абʼюз, Бембі.-нагадав він, стишивши голос і його рука потяглась до мого обличчя.

-Ні, Райлі. Я не знаю, що ти собі вигадав, але...-я не встигла закінчити, бо хлопець смикнув мене на себе і я врізалась в його сталевий торс.

-Не вештайся з іншими хлопцями, бо я ревную, Бембі.-сказав він і заткнув мене швидким поцілунком.