Розділ 22

Четвертий день занять почався для Гала з предмета, назва якого звучала значно загадковіше, ніж його зміст.

«Теорія міжпросторових взаємодій».

Побачивши її вперше в розкладі, Торен ще кілька днів тому заявив, що це точно курс про те, як взаємодіяти з іншими просторами так, щоб вони не взаємодіяли з тобою у відповідь. Рін тоді хвилин п'ять пояснювала йому, чому це визначення не має жодного сенсу. Торен вислухав і залишився при своїй думці.

Насправді за красивою назвою ховалася одна з найскладніших галузей просторової магії. Телепортації, міжпросторові кишені, викривлення відстаней, розширення внутрішнього об'єму без зміни зовнішніх меж — саме за таким принципом працювала частина приміщень Академії, включно з деякими тренувальними залами, які всередині були в кілька разів більшими, ніж мали б бути, якщо дивитися на будівлю ззовні. І значно складніші речі, до яких на першому занятті викладач навряд чи дійде.

Гал прийшов трохи раніше й зайняв місце приблизно посередині аудиторії. Предмет він вибрав свідомо. З міжпросторовими кишенями в нього проблем майже не було. Власною він користувався давно. Розумів принцип прив'язки, стабілізацію внутрішнього об'єму, обмеження на масу й розмір, способи не дати кишені схлопнутися в найневдаліший момент. Після всього, що Гал встиг вивчити сам, частина початкової програми навряд чи могла запропонувати йому щось принципово нове.

А от телепортації, тут усе було цікавіше. Гал чудово ними користувався. Що зовсім не означало, що він умів їх створювати. Стаціонарні телепортаційні вузли були всюди, де вистачало грошей, магів і необхідності їх утримувати. Академія мала власну систему. Маєток Гала був підключений до неї окремим вузлом. У столиці існувала ціла мережа контрольованих переходів. Зайти в коло, активувати зв'язок, перейти. Для користувача кілька секунд, а для мага, який мав побудувати сам перехід, — зовсім інша історія. Саме це Гала й цікавило.

До початку заняття аудиторія поступово заповнилася. Студентів було небагато. Це не здивувало. Просторова магія сама по собі вимагала хорошої теоретичної підготовки, а міжпросторові взаємодії були вже не початковим предметом. Гал помітив кількох старших студентів. Декого знав в обличчя, хоча ніколи з ними не говорив. Його, звісно, теж упізнали. На це Гал уже майже перестав реагувати.

Двері відчинилися точно перед початком заняття. Викладач увійшов без поспіху. Худорлявий, з коротким світлим волоссям. На ньому була проста темна мантія без зайвих прикрас, лише на комірі знак майстра просторової магії. Він поклав на стіл кілька кристалів, обвів аудиторію поглядом і затримався на Галі рівно на одну мить довше, ніж на інших. Отже, теж знав. Чудово.

— Майстер Севар Лейн, — представився він. — Якщо хтось прийшов сюди через слово «міжпросторових» у назві й очікує подорожей невідомими світами, можете розчаруватися одразу.

Кілька студентів усміхнулися.

— Принаймні цього року.

Усмішок стало більше.

— Наш курс присвячений взаємодії стабільного локального простору з іншими просторовими структурами. Якщо сказати нормальною мовою, ми будемо вивчати, як змусити простір поводитися не так, як він поводиться без нашого втручання.

Оце Галу формулювання сподобалося. Севар узяв один із кристалів.

— Почнемо з простого питання. Що спільного між просторовою кишенею, телепортаційним переходом і кімнатою, внутрішній об'єм якої більший за зовнішній?

Кілька рук піднялися. Севар указав на старшого студента біля вікна.

— Просторова деформація.

— Правильно, але настільки загально, що за таку відповідь я поставив би тобі половину бала й почувався б щедрим.

Аудиторією пройшов тихий сміх. Інша студентка сказала:

— У всіх трьох випадках створюється невідповідність між геометрією звичайного простору й фактично доступною відстанню або об'ємом.

— Уже краще.

Севар провів пальцем над кристалом. У повітрі виникло просте зображення куба.

— Простір, у якому ми існуємо, здається нам очевидним. Ось кімната, ось її межі. Якщо між двома стінами десять кроків, ви очікуєте пройти десять кроків.

Куб розширився. Його зовнішні грані залишилися на місці, але всередині з'явилася друга умовна сітка.

— Просторова магія дозволяє зробити так, що зовні між стінами все ще десять кроків. Але всередині вже двадцять. — Севар глянув на студентів. — Це не ілюзія. Не ментальний вплив. Не хитра архітектура. Ви справді проходите двадцять кроків усередині об'єму, зовнішні межі якого займають десять.

Він змінив схему. Тепер поруч із першим кубом з'явився другий, маленький і відокремлений.

— Просторова кишеня використовує споріднений принцип, але замість розширення доступного об'єму всередині локальної геометрії ми формуємо окрему стабілізовану область із точкою доступу в нашому просторі.

Оце Гал уже знав. Причому достатньо добре, щоб подумки одразу помітити кілька спрощень у поясненні. Севар, утім, і не намагався зараз давати повну модель.

— А телепортація? — Запитав хтось із студентів.

Два куби зникли. Залишилися дві точки на протилежних краях схеми.