Розділ 19

Ранок почався цілком звично. Сніданок, кілька сонних реплік, суперечка Торена з Кірою щодо того, чи можна вважати запізненням ситуацію, коли людина прийшла до столу, але ще не прокинулась, і традиційне нагадування, що до академії пора.

— У тебе сьогодні що перше? — запитала Ліані, коли вони вже збиралися.

— Демонологія.

Рік, який саме проходив повз, зупинився.

— О.

Гал глянув на нього.

— Що?

— Нічого. Просто цікаво, хто сьогодні кого викличе.

— Ріку.

— Я попередив.

За кілька хвилин Гал уже проходив крізь портал до академії. На відміну від більшості занять, біля аудиторії демонології було напрочуд тихо. Ніякого натовпу, ніяких десятків студентів, що шукали потрібні двері. Лише кілька людей, переважно старшокурсники, які вже чекали початку заняття. Гал зайшов усередину і одразу відчув на собі погляди. Не ворожі, швидше зацікавлені. Хтось його впізнав одразу. Хтось, очевидно, чув про нього, але бачив уперше. Одна дівчина щось тихо сказала сусіду, той кинув на Гала погляд і ледь помітно посміхнувся. Гал не звернув особливої уваги. Він вибрав місце ближче до середини й сів. Викладача ще не було.

— Ти Галіас, так? — нарешті запитав один зі старших студентів.

— Так.

— Той самий майстер?

— Якщо ти про артефакторику, то так.

— А ще некромаг.

— І це теж.

Студент задумливо кивнув.

— Цікаво.

— Що саме?

— Наскільки правдиві всі історії.

Гал ледь усміхнувся.

— Краще не перевіряти.

Двері відчинилися саме в цей момент.

— Чудова порада для першого заняття.

У дверях стояв Каель. На обличчі широка усмішка, в руках кілька папок, а в очах той самий блиск людини, яка вже придумала щось цікаве.

— Отже, — він озирнув аудиторію, — почнемо з приємного. Сьогодні до нас приєднався новий студент.

Каель урочисто вказав на Гала.

— Галіас. Майстер, некромаг, артефактор і ходяча катастрофа.

Кілька студентів тихо засміялися. Гал подивився на викладача.

— Дуже змістовне представлення.

— Я старався.

Каель поставив папки на стіл.

— І відразу маленьке прохання до всіх. Якщо раптом під час заняття вам захочеться провести якийсь особливо складний ритуал призову… — Він зробив паузу. — Не робіть цього поруч із Галіасом.

— Каелю.

— Я вже припустився такої помилки.

По аудиторії прокотилося кілька зацікавлених поглядів.

— І після цього, — продовжив Каель, — у мене, здається, стало на кілька сивих волосин більше.

— Це не доведено, — спокійно відповів Гал.

— Саме це й лякає.

Студенти знову засміялися. Каель нарешті перестав жартувати й узявся за роботу.

— Так. Тепер серйозно.

Він роздав старшим студентам окремі завдання. У когось були записи з демонічної лінгвістики, хтось отримав опис старого контракту, іншому дістався аналіз поведінки певної категорії демонічних істот.

Гал швидко переглянув кілька аркушів.

— У вас немає спільної програми?

— Є основа, — пояснив Каель. — Але демонологія не дуже любить універсальні програми. Надто різні напрямки. Хтось займається мовами Інферно, хтось контрактами, хтось класифікацією сутностей, хтось ритуалами.  А студентів у нас небагато. Тож немає особливого сенсу змушувати всіх вивчати одне й те саме.

Каель підійшов ближче до Гала.

— А ти окремий випадок.

— Чому?

— Тому що ти вже знаєш більше, ніж має знати людина, яка вперше прийшла на цей курс.

Гал нічого не відповів. Каель уважно подивився на нього.

— І саме тому мені цікаво, звідки.

— Якби знав, розповів би.

— Не сумніваюсь. — Усмішка Каеля стала ширшою. — Тому поки що будемо працювати разом.

— Замість завдання?

— Замість завдання для всіх. Тобі потрібне введення в курс.

Каель узяв зі столу один тонкий сувій.

— Почнемо з простого. Демонічні мови.

Гал глянув на сувій. І майже одразу впізнав символи. Мова Інферно. Та сама, яку він уже бачив у старому сувої в закритому архіві.

Каель цього не помітив.

— Тут усе набагато цікавіше, ніж здається, — сказав він. — Особливо якщо ти хочеш зрозуміти, що саме почув під час останнього ритуалу.